Канцлер ФРН Фрідріх Мерц несподівано пов'язав європейську інтеграцію України з фінішем повномасштабної війни, яка, за його словами, ймовірно завершиться територіальними поступками з боку Києва. Чим зумовлена ця заява голови німецького уряду — далі в матеріалі ForUA.
Під час нещодавнього виступу в гімназії міста Марсберг канцлер Мерц, якого цитує Die Welt, заявив, що окремі пункти ймовірного мирного договору між Україною та РФ міститимуть територіальні поступки, а отже, буде потрібне проведення всеукраїнського референдуму.
«У якийсь момент може статися так, що частина території України більше не буде українською. Для отримання більшості голосів за таку мирну угоду президент України Володимир Зеленський повинен мати конкретні запевнення від ЄС щодо майбутнього членства Києва. Якщо президент Зеленський хоче донести це до власного населення й отримати для цього більшість, і йому потрібно провести референдум із цього приводу, то він повинен одночасно сказати народу: "Я відкрив вам шлях до Європи"», — заявив німецький канцлер.
За словами Мерца, ЄС має вжити щодо України заходів, які будуть «надійними, незворотними і зрештою призведуть до повноправного членства у Європейському Союзі».
Як відомо, нещодавно на саміті ЄС на Кіпрі німецький канцлер запропонував, щоб представники України спочатку могли брати участь у засіданнях Європейської ради, Європейського парламенту або Єврокомісії, але не мали при цьому права голосу. Президент Зеленський, реагуючи на таку ініціативу німецького візаві, наголосив, що Київ не зацікавлений у неповному членстві в ЄС. Згодом він категорично відкинув ідею «символічного» членства в ЄС, зазначивши, що боротьба України для захисту Європи не є символічною, і вона заслуговує стати повноправним членом блоку.
«Голова німецького уряду припустив можливість укладення мирного договору між Росією та Україною, який міститиме територіальні поступки. Багатьом українцям ці слова здаються зрадою. Насправді зради немає, але є серйозна проблема, на яку треба реагувати. Парадокс позиції Мерца полягає в тому, що він у такий спосіб хотів обґрунтувати необхідність прискореного вступу України до ЄС. Саме в цьому полягає головний сенс його висловлювань. Канцлер ФРН переконаний, що для отримання більшості голосів (на всеукраїнському референдумі) за таку мирну угоду президент України Володимир Зеленський повинен мати конкретні запевнення від ЄС щодо майбутнього членства Києва. Як тут не згадати відомий афоризм: "Хотіли як краще, а вийшло як завжди"», — зазначає політолог Володимир Фесенко.
На переконання експерта, головна проблема «з не надто витонченим і не дуже коректним висловлюванням Мерца» полягає в тому, що далеко не вперше відомі західні політики та експерти, зокрема наші друзі й прихильники, не проводять чіткої межі між де-факто і де-юре в питанні щодо подальшого статусу окупованих українських територій.
«Якщо російсько-українська війна припиниться шляхом повного та всеосяжного припинення вогню вздовж лінії фронту, то де-факто ми погодимося з тим, що як мінімум частина окупованих українських територій на невизначений час залишиться під контролем Росії. Деякі з цих територій уже тривалий час перебувають під російською окупацією. Але це не означає, що ми маємо юридично визнати російський статус цих територій. Офіційна позиція України на мирних переговорах саме в тому й полягає, що для нас є неприпустимим визнання цих територій російськими. Саме тому ми наполягаємо на принципі територіальної цілісності України. Але схоже, що канцлер Мерц, а також, імовірно, і деякі інші наші партнери, чомусь цей принциповий нюанс не зовсім розуміють. І напевно, треба їм це ще раз наполегливо пояснити. І ще одна дивна теза Мерца — що українці з радістю погодяться на територіальні поступки в обмін на уявний, неповноцінний та обмежений вступ України до ЄС. У цій темі також потрібна активна роз'яснювальна робота.
Мерц не є зрадником і противником України, навпаки, він активно підтримує нашу країну і в питаннях європейської інтеграції, і щодо фінансової та військової допомоги Україні. Тому на Мерца треба не наїжджати зі звинуваченнями, а по-дружньому, делікатно, проте змістовно і наполегливо пояснити сутність української позиції», — підсумовує Володимир Фесенко.
Водночас колишній посол України в США Валерій Чалий робить такий акцент: «Відверто здивував коментар канцлера Німеччини Фрідріха Мерца у виступі в гімназії міста Марсберг щодо можливості угоди України з росіянами про здачу територій України. Якщо Німеччина визнає порушення імперативних норм міжнародного права і підтримає російський наратив, то це бумерангом ударить і по Німеччині. Імперативні норми загального міжнародного права (jus cogens) — це фундаментальні, найвищі за юридичною силою норми, прийнятые та визнані міжнародним співтовариством у цілому, відхилення від яких є неприпустимими. Вони захищають ключові інтереси людства, а будь-який договір, що їм суперечить, є нікчемним (ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року)».
«Однак залишається питання: хто продовжує давати партнерам привід розглядати це як можливий сценарій? Не самі вони вигадали, що потрібен саме сумнівний з погляду українського законодавства референдум! Президент України Володимир Зеленський чітко заявляв: "Щодо червоних ліній, я як президент і українці як громадяни своєї країни, не порушуватиму своєї Конституції, а захищатиму суверенітет і нашу незалежність, захищаючи наших людей і нашу землю. Нам дуже не просто проти такого ворога битися, але ми воюємо за нашу незалежність, тому ми не будемо визнавати будь-яких [поступок]. Наші люди боролися за це, наші герої гинули, скільки поранених, скільки всього сталося...". Сподіваюся на більш чітке пояснення цієї позиції з боку офіційного Берліна і на відповідне партнерське, але чітке реагування офіційного Києва. Саме юридичне закріплення російської анексії — це червона лінія, яку, сподіваюся, ніхто не наважиться перетнути. Тому що це буде вже не про Україну, а про останній цвях у труну світового порядку», — резюмує дипломат.
До речі, якщо говорити про світовий порядок з локальною прив'язкою до не раз згаданого вище Фрідріха Мерца, слід зазначити, що буквально днями офіційний Берлін, а конкретно міністр оборони ФРН Борис Пісторіус, представив першу в повоєнній історії країни концепцію військової стратегії. У ній проголошено мету до 2039 року створити найсильнішу сухопутну армію в Європі, причиною такого наміру названо загрозу з боку Росії. У документі міститься припущення, що вже до 2029 року РФ буде готова напасти на країни НАТО, і Німеччина має підготуватися до того, щоб узяти на себе відповідальність за безпеку європейського континенту.
По суті, ця стратегія є закономірним продовженням проголошеної ще канцлером Олафом Шольцом політики «зміни епох» і концептуальним оформленням ідеї мілітаризації Німеччини, висунутої Мерцом, який змінив Шольца. В її основі, як зазначалося вище, лежить теза про загрозу з боку путінської Росії, що було продемонстровано вторгненням «визволителів» РФ в Україну 2022 року. Вже за Мерца в західних колах більш активно заговорили про те, що Росія готується напасти на країни НАТО.
За оцінкою Пісторіуса, зробити це в Москві зможуть уже у 2029 році: «Росія сприймає Захід як принципово ворожий, прагне до підриву єдності Альянсу, відриву США від Європи, краху НАТО і розширення своєї сфери впливу». При цьому в Берліні готуються до різних сценаріїв, включно з варіантом, за якого США не захищатимуть європейських партнерів по Альянсу і Німеччині доведеться взяти на себе провідну роль у забезпеченні оборони. Однак ця частина стратегії залишилася непублічною.
У відкритому доступі на сайті бундесверу є два документи. Один із них — 40-сторінкова презентація самої стратегії під назвою «Відповідальність за Європу», а другий — програма з дебюрократизації та модернізації збройних сил країни. У них позначено кілька ключових векторів розвитку. Насамперед ідеться про створення найсильнішої сухопутної армії Європи до 2039 року — через десять років після прогнозованого нападу Росії на країни НАТО. Ця ідея була вперше висунута Мерцом у травні 2025 року і відтоді не зазнала серйозних змін. Планова чисельність військ залишилася на позначці 460 тис. осіб (з урахуванням резервістів), а кількість військовослужбовців передбачається збільшити з нинішніх 186 тис. до 260 тисяч осіб. Резервістам відводиться особлива роль: вони мають стати сполучною ланкою між військовими та громадянським суспільством на випадок, якщо Німеччині доведеться перетворитися на логістичний центр оборони для країн-членів ЄС.
До реалізації цього пункту Німеччина вже фактично приступила. Наприкінці 2025 року уряд ФРН ухвалив поправки до закону про добровільну військову службу, зобов'язавши всіх чоловіків, які досягли 18 років, проходити анкетування. Попри те, що військова служба в Німеччині залишається добровільною, канцлер Мерц не відкидає повернення призову, якщо бундесвер не зможе забезпечити необхідний темп набору новобранців.
Також у документах закріплено положення для німецьких оборонних концернів щодо необхідності здешевлення технологій та переходу кількості в якість.
Окремим пунктом позначено здатність завдавати ударів по глибокому тилу, яку належить забезпечити за рахунок розвитку власної програми з виробництва та застосування БПЛА і ракетних технологій. Наразі для виконання цих завдань бундесвер має лише крилаті ракети Taurus із дальністю до 500 км, і в оборонному відомстві мають намір суттєво наростити свій потенціал. Таке прагнення обґрунтоване тим, що саме можливість завдавати ударів по об'єктах у глибокому тилу може вплинути на позиції противника і його ланцюжки постачання. Як приклад у стратегії наводиться саме російсько-українська війна і «ракетно-дроновий» прорив Києва.
У всій цій історії незрозумілим залишається десятирічний розрив між прогнозованою готовністю путінської Росії напасти на країни НАТО та готовністю Німеччини їх захистити.
