У прийдешню неділю, 1 лютого, в Абу-Дабі має пройти другий за ліком мирно-перемовний раунд у форматі Київ-Вашингтон-Москва. Про те, чи є наразі вагомі підстави говорити про ймовірний дипломатичний прорив, який може наблизити завершення повномасштабної російсько-української війни – далі в матеріалі ForUA.
Державний секретар США Марко Рубіо назвав питання майбутнього статусу Донбасу одним із найскладніших етапів мирних переговорів, до вирішення якого сторони ще навіть не наблизилися. «Я знаю, що ведеться активна робота, щоб спробувати з’ясувати, чи можна примирити погляди обох сторін з цього питання, але це все ще міст, які ми не перейшли», - зазначив він, спілкуючись днями з американськими законодавцями. Крім того, пан Рубіо зауважив, що спецпредставник президента Сполучених Штатів Стів Віткофф і зять Трампа Джаред Кушнер не поїдуть на найближчий раунд переговорів з РФ та Україною 1 лютого, але загалом участь США «ймовірна».
Водночас на тлі минулих і майбутніх перемовин з локаційною точкою в Абу-Дабі в європейських медіа здійнялася хвиля критики проти посередницьких зусиль Дональда Трампа, який, за інформацією низки західних ЗМІ начебто вимагає від Києва піти на мирну угоду з РФ, яка, можливо, включатиме виведення українських військ з Донбасу в обмін на американські гарантії безпеки.
Першими про це повідомили видання Politico та Financial Times, ну, а далі – попри спростування Білого дому – як то кажуть – пішло-поїхало.
«Ніхто на цій планеті всерйоз не вірить, що Дональд Трамп почне війну проти Путіна, якщо останній у 2027 році вирішить, що «російська територія Запоріжжя» має бути «звільнена» «через українські терористичні атаки проти росіян, які перебувають там», - констатує Bild, називаючи потенційні гарантії безпеки США «нікчемними».
Своєю чергою британська The Daily Telegraph опублікувала думку посла України при НАТО Альони Гетьманчук, яка завила, що Київ не ухвалить «неосмислених» гарантій безпеки від Заходу. З тим, аби ці гарантії стали «осмисленими», на її переконання, необхідна «багатонаціональна військова присутність коаліції зацікавлених країн та членство України в ЄС». При цьому пані Гетьманчук оприлюднену напередодні Reuters формулу про те, що гарантії США Україна отримає лише після підписання мирної угоди (саме таку умову, за даними інформагентства виставили американці) назвала неприйнятною для Києва: «Гарантії безпеки, як і раніше, сприймаються Україною як невід’ємна частина будь-якого мирного врегулювання, а не як його результат».
Тим часом головна євродипломатка Кая Каллас, коментуючи перспективи нового перемовного раунду в Абу-Дабі заявила у четвер, 29 січня про те, що Росія «ставиться до цього процесу несерйозно».
Аналогічну думку, зауважимо, розділяють чимало вітчизняних та західних політекспертів, наголошуючи на тому, що мирний процес загалом і зустрічі в Абу-Дабі зокрема – це театральна постанова для одного глядача – Трампа і якщо він банально втратить інтерес до даного тематичного кейсу, все миттю розсиплеться наче картковий будиночок. The Guardian з цього приводу зазначає: «Москва насправді, прикриваючись перемовним процесом в ОАЕ, наче фіговим листком, маскує своє прагнення й надалі продовжувати війну проти України і у Путіна в цьому, до речі, є підтримка росіян, що лише додає йому самовпевненості. Більш того, Кремль, будучи диктаторським режимом, як це не парадоксально, діє в парадигмі суспільних очікувань, визначаючи своїх стратегічних друзів та ворогів».
На «друзях та ворогах» путінської Росії слід зупинитися окремо і предметно, позаяк це питання прямо та опосередковано торкається сумнозвісної «СВО». Отже, днями у Берліні було презентовано ґрунтовне дослідження московського «Левада-Центру», проведене на замовлення Німецького Сахаровського товариства (Deutsche Sacharow Gesellschaft). Аналіз спирається переважно на дані, отримані шляхом очних опитувань у лютому – серпні, а також жовтні/листопаді 2025 року.
Результати є показово-красномовними в усіх сенсах. Отже, перше місце у п’ятірці країн, які росіяни вважають ворожими, станом на жовтень 2025 року ділять Польща та Литва – 62 відсотки. Другу сходинку займають Великобританія, Німеччина та Швеція (50%). «Зазначені європейські країни сприймаються як загроза існуванню Росії», - принагідно зазначив заступник директора та науковий керівник «Левада-Центру» Лев Гудков, представляючи дослідження. При цьому, за його словами, вищеназвані країни були у 1990-ті роки для мешканців РФ «зразком для подальшого розвитку».
Натомість Сполучені Штати вважає ворогом приблизно кожний четвертий росіянин – цей показник суттєво впав після обрання Дональда Трампа на другий президентський термін.
Окремо Гудков наголосив, що за чотири роки повномасштабної війни у більшості жителів країни-агресорки під впливом пропаганди чітко склалося вороже ставлення до країн Заходу: «Це означає, що пропаганда Кремля якщо не всесильна, то близька до цього».
Тим часом список країн, котрі сприймаються на Росії як «дружні» або «партнерські», очолює Білорусь (близько 80 відсотків), за нею слідує Китай (60 %). Третина опитаних у цьому контексті згадали Казахстан, Індію та Північну Корею.
Серед іншого, свіже опитування «Левада-Центру» свідчить про те, що підтримка дій армії РФ в Україні за чотири роки практично не змінилася і складає 76 відсотків. За словами Гудкова, на цей показник суттєво не впливають втрати путінських «визволителів», оскільки в РФ ця тема «табуйована», а ставлення до загиблих та поранених неоднозначне. Неоднозначність він пояснив тим, що серед «двохсотих» та «трьохсотих» багато колишніх в’язнів та найманців. Натомість співчуття викликають примусово мобілізовані.
Відповідаючи під час презентації дослідження на запитання відомої німецької журналістки Сабіне Адлер про те, чи усвідомлюють росіяни, які страждання армія Росії приносить громадянам України і чи виникає у них відчуття провини та скорботи, Гудков зазначив: «Знають мало і не дуже цього хочуть, а почуття відповідальності та вини відчуває приблизно кожен десятий (8-10%). Серед росіян переважає байдужість та витіснення думок про війну».
Між тим «психологічна втома» мешканців країни-агресорки від війни зростає і 66 відсотків опитаних виступають за мирні перемовини, але на умовах Росії. Водночас від чверті до третини виступають за продовження бойових дій «до переможного кінця».
«В Україні соціологи періодично цікавляться у громадян, на які поступки вони готові піти заради закінчення війни і відповіді лунають різні. Задавали це питання і співробітники «Левада-Центру», але у відповідь чули лише відлуння позиції Путіна - «ніяких поступок», - резюмував на берлінській презентації Лев Гудков. Він припускає, що Росія може продовжувати війну щонайменше протягом найближчих двох років, позаяк настрої серед населення РФ відносно стабільні, а готовність до соціальних протестів знаходиться на найнижчому рівні за весь час повномасштабної війни. Таким чином можемо констатувати хибність визначення деяких експертів, що російська «СВО» є війною Путіна – електоральна погода на Росії свідчить, що це війна фактично усіх мешканців країни-агресорки. Очевидно, що отруєння пропагандою тут не може слугувати виправданням – у XXI столітті є віз і маленький возик альтернативних та об’єктивних джерел інформації, проте росіяни з задоволенням продовжують пожирати смердючо-нікчемне по суті своїй інформсміття, продуковане Кремлем.
