Керівник Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» Роман Маленков розкритикував виступ президента Польщі Кароля Навроцького в селі Радруж, заявивши, що проведення заходу на українському цвинтарі є проявом цинізму та ігнорування історії депортації українського населення.
Про це Маленков написав у Facebook, повідомляє онлайн-газета «ПолітАрена».
За словами керівника заповідника, Кароль Навроцький відвідав село Радруж, яке до депортацій 1944–1947 років було майже повністю українським. Після примусового виселення місцевих жителів, зазначає Маленков, у селі залишилися лише поляки, а на місце депортованих українців переселили нових мешканців. Подібна доля, за його словами, спіткала тисячі українських сіл Лемківщини та Бойківщини.
Найбільше обурення Маленкова викликало те, що виступ польського президента відбувався на українському кладовищі, де поховання, за його словами, були накриті камуфляжною сіткою.
«Це просто мерзенно — стояти поміж українських могил у депортованому і фактично знищеному українському селі та порівнювати українців із росіянами», — наголосив він.
Маленков також заявив, що під час обговорення українсько-польської історії польська сторона не повинна замовчувати колонізацію українських земель, політику Речі Посполитої, придушення українських повстань і багатовікове ставлення до українців як до підлеглого народу.
Окремо він звернув увагу на міжвоєнну політику Польщі на Волині, стверджуючи, що вона сприяла поглибленню ворожнечі між двома народами.
Керівник ДІАЗ також порушив тему діяльности Армії Крайової, зазначивши, що її підрозділи вчиняли злочини проти цивільного населення не лише в Україні, а й у Білорусі та Литві. На його думку, польське суспільство має відкрито говорити і про депортацію близько пів мільйона українців із їхніх етнічних земель.
На підтвердження своїх слів Маленков опублікував фотографії старовинного українського кладовища у колишньому селі Старе Брусно. Він зазначив, що, за даними польської Вікіпедії, населений пункт був спалений регулярним Військом Польським у 1945 році, а його жителі були вбиті або депортовані. За словами керівника заповідника, Старе Брусно було відоме своєю школою каменярства, однак після війни село фактично перестало існувати.