Павло Пекер — український архітектор з унікальним досвідом роботи на Близькому Сході. Сьогодні він реалізує масштабні проєкти для українських державних інституцій, створює розумні укриття CLUST SPACE, що отримали нагороду Red Dot 2025, та працює над відновленням української інфраструктури.
У інтерв’ю ForUA Павло розповідає про шлях у професію, досвід роботи за кордоном, чому укриття мають бути сучасними, а також про проєкт із Житнім ринком.
— Павле, ти для мене дуже нетиповий український архітектор. Багато працював за кордоном, працюєш для держави, але не «по-держслужбовому» сухо, а завжди творчо. Виглядає, це для тебе не просто професія, яка годує, а дійсно покликання.
— Саме так, я успадкував це ремесло від батька. Він — архітектор, тож з самого дитинства я ріс у цій атмосфері. Це скоріш про призвання, а не про бізнес, оскільки для бізнесу існує набагато більш прибуткові сфери.
— Розкажи про свої творчі пошуки? Як ти обирав напрямки, в яких працюватимеш?
— Вже під час навчання в університеті я почав працювати в різних напрямках: від приватних апартаментів до промислової архітектури й громадських будівель. Цей шлях сформував мене тим, ким я є зараз.
Знаєте, творчість — часто некомфортна штука, але саме цікавість штовхає мене вперед. П’ять років тому я б ніколи не уявив, що працюватиму над такими проєктами, як сьогодні — для Міністерства оборони, Агенції відновлення та Міністерства освіти.
— До сучасних проєктів ми ще повернемось. Цікаво почути, що було раніше.
— Моя кар’єра складається з великої різноманітності архітектурної діяльності. До речі, зараз подумав, що свою діяльність я ніколи не називав кар'єрою. (посміхається)
Ще під час навчання в університеті я набирався досвіду, подорожував, дивився на європейську архітектуру і намагався під час роботи вдома перенести отриманий досвід. Мені згадалась історія, коли я працював ще студентом у одній компанії і ми робили реконструкцію однієї будівлі на Подолі, де треба було надбудувати кілька поверхів. І от, будучи в Берліні, я бачив, як поєднують старовинну та сучасну архітектуру. Я запропонував зробити скляну надбудову. Для реалізації цього проєкту мені доводилося потрапляти в різні кабінети, де радили, що треба в XXI сторіччі надбудовувати все в стилі, як будували 100 років тому. Я категорично з цим не згоден. Тому що, по-перше, це знецінює старовинну архітектуру. А по-друге, це неправильно робити в принципі, бо коли будували ці будівлі, ніхто не імітував те, що було раніше. Інакше ми б просто не розвивалися.
Тоді в мене було багато клієнтів та різних проєктів. Коли у 2008 році вдарила криза, в мене більшість проєктів зупинилося. І ми протягом 2–3 років з моїми тодішніми партнерами — Кирилом Єльчицем, дуже талановитим архітектором, і Дмитром Борісовим, який згодом став ресторатором — працювали над новими ідеями. Ми йому побудували, власне, перші ресторани: «Oxota na ovets», «Барсук», «Канапа», — і це був досить вдалий старт для Дмитра.
Згодом я отримав пропозицію з Іраку — і на п’ять років опинився в зовсім іншому світі. Ми будували інфраструктуру нафтового родовища посеред замінованої пустелі. Це була колосальна школа: безпека, логістика, організація процесів у складних умовах. Тепер багато з цього я використовую в українських проєктах — хоча ніколи не думав, що так буде. Далі були Каїр, Емірати, Лівія.
Ірак. Нафтове родовище
— Ти за кордоном реалізував унікальні проекти. І один із них був пов'язаний із шоу-бізнесом. Це правда?
— Так, один із них з’явився вже під час повномасштабної війни. Взагалі проєкти народжуються завдяки людям. Тобто проєкти не шукають проєкти — люди шукають людей, знаходять одне одного, і з’являються спільні цікаві ідеї.
Студія Jay-Z та Beyonce
Отже, історія така: мій знайомий з Британії, який дуже багато допомагає Україні з початку 2022 року, звернувся до мене з незвичайною пропозицією. Справа в тому, що на його віллі на Лазурному Узбережжі під час європейського туру жили Jay-Z та Beyonce з командою. Вілла настільки масштабна й відома, що вони навіть хотіли викупити її, але їм потрібна була студія звукозапису і я підготував для них проєкт рішення. Цю віллу так і не купили, але історія лишилась у портфоліо.
— Павле, на мій погляд, під час війни твої найважливіші проєкти — це смартукриття CLUST SPACE. Розкажи, що являють собою ці простори?
— CLUST SPACE — це багатофункціональний безпечний простір для навчання та студентських івентів при вищих навчальних закладах України. Ініціатором та реалізатором проекту виступила команда CLUST, також засновник став донором проекту, а головним донором проектів стала компанія Freedom Holding Corp. через партнерів Благодійний фонд Свічадо та USYK Foundation. Також постійним партнером стала компанія LENOVO Ukraine, та в проект в Дніпрі ще доєднався партнер — Епіцентр.
Тут можна навчатись і працювати в команді; проводити лекції, брифінги, виставки; записувати онлайн-пари у звукоізольованих кімнатах і навіть відпочити у спальному модулі.
CLUST Space.Фото надано БФ «Свічадо», фотограф Андрій Авдєєнко
— Коли з'явилась ідея створити щось подібне?
— Ідея виникла восени 2022 року — під час блекаутів, коли студенти не мали можливості нормально навчатися. Її презентували на Sikorsky Challenge — щорічному науковому фестивалі на базі КПІ. Ідея полягала в тому, щоб забезпечити безперервність навчання у вищих навчальних закладах. Я дізнався про цей проєкт, коли до мене подзвонила менеджерка компанії CLUST Анастасія Войткевич і запросила долучитись. Звісно, я погодився.
Взагалі для мене освіта — це дуже важлива річ. В Іраку я бачив дорослих людей, які не вміють читати і писати просто через те, що за десятиліття війни освіта відійшла на другий план.
І ми бачимо, до чого це призвело, і ми бачимо наслідки в цих країнах. І тому для мене, як для батька, громадянина і архітектора, опікуватися освітою в Україні, брати на себе часткову відповідальність за тих, хто не поїхав, і допомагати залишатися в Україні студентству – це важлива місія.
— Що потрібно, щоб реалізувати такий цікавий проєкт? Впевнений, це непросто...
— По-перше, ми обираємо підземні приміщення, які сертифікує ДСНС як найпростіші укриття, і облаштовуємо їх. Ми не створюємо новий простір, а модернізуємо існуючий. По-друге, щоб там могла перебувати велика кількість людей, ми забезпечуємо все необхідне: повітря, воду, освітлення. Освітлення розраховане так, щоб було комфортно. Ми приділяємо увагу акустиці — використовуємо звукопоглинаючі панелі, щоб середовище було приємним.
Серед гостей нашого простору — відомі діячі культури, науки та політики. Зокрема, президент Зеленський проводив там зустріч з молодими науковцями.
За перший рік у CLUST SPACE, що у столиці, відбулося близько 300 подій — майже щодня. Наразі працюють два укриття — у Києві та Дніпрі. Чому мало? Бо це приватні донорські кошти. Ми би дуже хотіли масштабувати цей проект в кожен регіон України, та наразі такої можливості немає, адже кошти виключно приватних підприємців.
До речі, за проєкт смарт-укриття CLUST SPACE ми отримали дуже престижну міжнародну нагороду Red Dot — це перша в Україні нагорода Red Dot саме за архітектуру.
— Укриття – це не єдиний дуже вагомий і відомий проєкт, який ти робиш для українського суспільства.
— Ми паралельно працюємо з Міністерством Оборони, Агенцією відновлення. Про військовий проєкт говорити широко не можу, але скажу: це важливий проєкт для лікування поранених. Його ініціювала волонтерка Ірина Солошенко, а благодійний фонд KOLO став донором і оплатив нашу роботу.
Військовий шпиталь. Дошка пошани донорам
А сумісно з компанією Big City Lab, робимо проєкти шкіл — це реконструкція старих радянських навчальних закладів. Ми провели аналітику і з’ясували, що за радянських часів типових шкіл було всього п’ять різновидів. Тож ми переосмислили їх, надали нове серце, нове бачення сьогодення і майбутнього. Ми зробили п’ять концепцій, як їх перебудувати так, щоб величезна кількість таких шкіл по всій країні могла бути адаптована для нових умов.
— Дуже цікава історія з Житнім ринком. Розкажи, будь ласка, з чого все почалося і як виникла ідея цього проєкту?
— Ідея народилася з простого розуміння: з Житнім ринком давно потрібно щось робити. Ми фокусувалися на тому, як оновити будівлю й простір навколо, зберігши його характер.
Мене зацікавила гостра дискусія, що точилася навколо ринку. Здавалося, він може повторити сумну долю Сінного. Тоді я й зрозумів: громадський простір треба створювати разом із громадою. Написав про це в соцмережах, тегнув Євгена Клопотенка, він відгукнувся і ми дуже швидко сформували робочу групу — соціологів, фінансистів, маркетологів, архітекторів. Провели серію зустрічей з подолянами й разом окреслили рамки, які не можна порушувати. Головне побажання було одне: обов’язково зберегти продуктовий ринок. Це ключовий запит громади.
Житній ринок
Щоб ринок не занепадав і мав фінансову стійкість, ми продумали, які комплементарні бізнеси можуть з’явитися поруч: невеликі гастрозони, крамнички, активізація Житніторського провулку. Громада чітко сказала, чого там не хоче — наприклад, офісів. А от гастрономія, пов’язана зі свіжими продуктами ринку, навпаки доповнює логіку простору.
— Які ваші наступні кроки?
— Зараз у нас є повна концепція: архітектурна частина, фінансова модель і модель управління. Наступний крок — діалог із КМДА та розуміння, як реалізувати проєкт поетапно.
– Яким ти бачиш розвиток міста в майбутньому?
– Хотілося б, щоб місто розвивалося за чіткими й однаковими для всіх правилами: якщо щось заборонено — то заборонено для всіх, якщо дозволено — то однаково доступно всім. Місто має бути зручним для пішоходів і велосипедистів, з великою кількістю зелених зон та скверів. Коли ми навчимося створювати по-справжньому безбар’єрний, продуманий пішохідно-транспортний простір, тоді з цього природно виростатиме й якісна сучасна архітектура.
– Павле, підсумовуючи нашу розмову, скажи, що ти вважаєш найголовнішим у роботі архітектора, враховуючи увесь свій досвід та практику?
– Архітектор — це візіонер. Він створює об’єкти, які житимуть десятиліттями. Важливо бачити, як простір працюватиме через 10, 50 чи 200років, і водночас розуміти потреби громади сьогодні. Саме в цьому — відповідальність і сила професії.