«Я для вас посилку приніс, але я вам її не віддам, бо у вас документів немає», – цю цитату з мультфільму про «Простоквашино» нагадує нова політика ЄС із «перевиховання» Білорусі. Лідери держав-членів Євросоюзу знайшли асиметричну відповідь на акт державного тероризму, вчинений самопроголошеним президентом Білорусі Александром Лукашенком.
На саміті лідерів країн ЄС, що за збігом обставин відбувся наступного дня після затримання Мінськом літака Ryanair та арешту ексредактора телеграм-каналу NEXTA Романа Протасевича, покарання для Лукашенка стало першим питанням.
Одним із рішень, які оголосила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, стане виділення Білорусі економічного та інвестиційного пакета на суму в 3 мільярди євро. Щоправда, Лукашенко ці гроші не отримає. ЄС пообіцяв виділити їх лише майбутній демократичній владі Білорусі, а режим самопроголошеного «президента» Лукашенка таким не є.
Це не єдина відповідь на захоплення літака.
Одночасно ЄС посилив «класичні» санкції проти режиму Лукашенка.
Серед іншого, лідери європейських країн дали вказівку заборонити авіаперельоти до та над Білоруссю для європейських авіакомпаній, а білоруським перевізникам (читай – державній авіакомпанії «Белавіа») заборонити транзит авіапростором ЄС та посадки у європейських аеропортах.
До того ж будуть розширені як персональні, так і секторальні економічні санкції проти Білорусі.
Персональні стосуватимуться як осіб, причетних до арешту Протасевича, так і найближчого оточення Лукашенка. Які галузі та підприємства потраплять під дію секторальних санкцій, наразі невідомо.
Варто визнати: керівний орган Євросоюзу схвалив максимально жорсткі санкції, які лише можна було підготувати за такий короткий термін. Проте їхня загальна дія не є безсумнівною.
Усе це змушує замислитися над питанням: чи здатні санкції Заходу зупинити Лукашенка? І якими мають бути ці санкції, щоби вплинути на білоруського диктатора?
Два білоруські міфи
Будь-яка дискусія про санкції проти Лукашенка стикається із двома контртезами, які вже давно сприймаються як аксіоми.
Перша – мовляв, будь-які санкції неефективні, адже російська кредитна допомога в будь-який момент врятує режим Лукашенка. Друга – мовляв, санкції лише призведуть до збільшення залежності Лукашенка від РФ, а відповідно – до збільшення геополітичного впливу путінської Росії.
Ці аргументи використовують противники накладання санкцій: мовляв, навіщо робити кроки, якщо ті не матимуть позитивного ефекту? Але одночасно їх використовує сам Александр Лукашенко, ефективно граючи на страхах європейців, а також українців (про ризики збільшення довжини потенційного фронту з Росією більш ніж на тисячу кілометрів у разі, якщо Путін поглине Білорусь).
Цей страх білоруський диктатор спробував використати й цього разу.
Коли лідери ЄС лише починали обговорення санкцій, Мінськ повідомив про терміновий візит Лукашенка до Росії, запланований на 28 травня. А від таких термінових візитів завжди чекають якихось потужних інтеграційних рішень (хоча досі – безрезультатно).
Проте, як показало останнє санкційне рішення, терпець ЄС увірвався.
А звичні аргументи більше не діють.
Лукашенку вдалося утриматися від поглиблення інтеграції з РФ навіть на початку протестів, коли загроза для його влади була як ніколи високою. А нині схоже, що він знову втратив інтерес до злиття з РФ і використовує цю тему лише як інструмент для отримання чергової фінансової допомоги.
Ідея «транзиту влади» також відійшла у минуле.
Хоча колись у Лукашенка всерйоз розглядали таку можливість. Звичайно, йшлося не справжню передачу влади, а про щось на зразок Казахстану, коли експрезидент делегує наступнику виконання поточних обов’язків, проте залишає собі всі ключові важелі влади. Формально ця ідея і досі є у порядку денному – до кінця літа спецкомісія має представити проєкт конституційних змін. Проте, якщо ще восени Лукашенко під тиском РФ давав публічну згоду на передачу значної частини президентських повноважень парламенту, то тепер, виходячи з публічних заяв, влада схиляється лише до косметичної реформи.
Іншими словами, Лукашенко нікуди йти не збирається і не планує відмовлятися навіть від частини своєї влади.
Саме це робить неможливою глибоку інтеграцію Білорусі та РФ.
Адже така інтеграція передбачає зменшення повноважень Лукашенка, а це для нього абсолютно неприйнятно.
Так само проблемним є й інше твердження – про здатність утримувати білоруську економіку на плаву за рахунок фіндопомоги РФ. Ці кошти хіба що допоможуть уникнути краху, але не більше.
А старий суспільний договір, коли більшість білорусів толерували недемократичну владу в обмін на «стабільність» та соціальну державу, такий собі «оновлений совок» – вже неможливий. Білорусь просто не має на це ресурсів.
Санкції «на максималках»
То чи можуть західні санкції стати ефективною зброєю проти Лукашенка?
Цілком можливо, адже досі й Сполучені Штати, і (тим більше) ЄС не використовували цей механізм на повну.
Зокрема, не визнавши легітимність Лукашенка, Захід не називає, хто є його наступником. Принаймні опонентка «Луки» Світлана Тихановська не має такого статусу.. Нагадаємо, у випадку з Венесуелою Захід пішов далі – не тільки заперечив президентство Мадуро, а й на деякий час визнав в.о. президента країни голову Національної асамблеї Хуана Гуайдо.
Схожий крок – офіційне визнання, що де-юре владою країни є Координаційна рада білоруської опозиції, – міг би змінити правила гри.
Наприклад, такий крок ставить остаточну крапку в питанні, чи має нова білоруська влада повертати кредити, які Росія надалі даватиме Лукашенку. І це мало би вплив на всіх потенційних позичальників, включаючи навіть РФ.
Ще один крок, на який так досі й не зважився Захід – поширення дії антилукашенківських санкцій на саму РФ як на основного донора режиму. На офіційний рівень така ідея так і не була винесена.
Втім, зараз ця ідея може отримати друге дихання. Нехай навіть спершу – не з боку ЄС. Із такою пропозицією вже виступив голова МЗС Великої Британії Домінік Рааб.
Звичайно, до схвалення таких «санкцій на максималках» ще далеко. Проте є позитивна динаміка – те, що пів року тому було неможливо навіть обговорювати, стає однією з можливих опцій.
І очевидно, що Лукашенко ще дасть чимало підстав повертатися до цієї ідеї.
Такі санкції створюють суттєвий виклик для України.
З одного боку, ця ініціатива дозволяє переграти ситуацію з «Північним потоком-2» – домогтися нового посилення санкційного тиску.
З іншого – Україна ризикує найбільше постраждати від введення економічних санкцій проти Білорусі. Адже санкції – зброя обоюдогостра, а вага нашого північного сусіда у структурі вітчизняного експорту складає 2,7%. Така втрата стане вкрай болючим ударом по економіці, яка досі не до кінця не оговталася від втрати російського ринку.
Це пояснює обережність Києва – наразі Україна розглядає рішення лише про призупинення авіасполучення з Білоруссю. Щоправда, про це рішення було оголошено раніше, ніж про санкції ЄС.
Як перемогти диктатора?
Як не дивно, ключовим союзником у поваленні Лукашенка є... сам білоруський режим.
Від початку протестів він зачистив у своєму оточенні всіх, хто мав хоча б крихту лібералізму в баченні світу, зробивши ставку виключно на силовиків. Але це завело країну у замкнене коло – репресії погіршують ситуацію в економіці, це збільшує незадоволення суспільства, і у відповідь влада змушена вдаватися до нових репресій.
Така модель робить режим Лукашенка приреченим.
І питання не лише в тому, що все сильніші репресії дедалі більше обурюють білорусів, через що – не виключено, хоч і не гарантовано – протести можуть перейти в іншу форму. Ще важливішим є те, що це має наростаючий вкрай негативний вплив на економіку, компенсувати який за рахунок російської допомоги буде все складніше.
Якщо нової форми протестів не з'явиться, то у режиму буде інший виклик.
Розпочавши «закручування гайок», режим у його нинішній конфігурації вже не зможе зупинитися – адже саме в цьому силовики вбачають ефективність своєї роботи, а тому, після втрати «ворога» у вигляді опозиції, оточення Лукашенка, щоби довести шефові свою ефективність, буде змушене йти далі, пожираючи «конкурентів» у команді влади.
Аж доки репресії силовиків не дійдуть до їхніх колег з конкуруючих силових груп. А потужні західні санкції, через які обсяги фінансових потоків всередині країни зменшаться і їх буде не вистачати для еліт, здатні суттєво прискорити цей момент. А вага тих у Мінську, хто контролює фінансові надходження з Москви, багаторазово зросте.
І, на жаль, треба визнати, що у цей момент найбільше шансів на виграш матиме Росія, якій буде легше підхопити знекровлену країну. Навіть якщо для цього знадобиться військова інтервенція. Так, це сумний сценарій, але він не є неймовірним.
А найголовніше – те, що безкровний вихід з-під влади диктатора, який злетів з котушок, є дуже малоймовірним. Питання полягає лише у тому, наскільки кривавою буде ця агонія і що варто робити Заходу, щоб хоч якось знизити ці ризики.