У середу 27 січня міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто відвідав Київ. Лише для однієї зустрічі – з українським міністром Дмитром Кулебою.
Ці переговори найкоректніше охарактеризувати словом «антикризові».
Наприкінці минулого року, після обшуків СБУ на Закарпатті та порушеної кримінальної справи проти одного з лідерів угорської громади Василя Брензовича, відносини Києва і Будапешта знову зайшли в глибоке піке. Тоді угорська влада доклала чимало зусиль, щоби зробити ситуацію гіршою. Гіршою для себе. Про це ми розповідали, зокрема, у статті «ЛГБТ-війна» Віктора Орбана.
Втім, зрештою в Будапешті зрозуміли, що дипломатична війна не на користь нікому, передусім їм самим – і вирішили спробувати «заховати сокиру».
Так з’явилася ідея про зустріч у Києві.
У тих, хто пильно стежить за «американськими гірками» українсько-угорських відносин, від цієї зустрічі не було багато очікувань. На ній не могло бути ухвалено проривних рішень, суто за форматом. Не дарма вище йшлося, що ці переговори – антикризові. Їх мета – зрозуміти, чи є простір для діалогу в принципі, а якщо є – то оживити його.
Як засвідчила спільна пресконференція Кулеби та Сійярто, відповідь на це запитання позитивна – так, цей простір є.
Сійярто почув від українського колеги те, що цікавило найбільше – що Україна не планує пресувати угорців Закарпаття за етнічною ознакою. Кулеба почув від угорського міністра зміну на краще щодо освітнього питання (детальніше про неї – згодом).
Обидва погодилися повернутися до старого формату спілкування. Словом, завершилося без перемог, але шлях до примирення відкрився.
От тільки одночасно «понеслася зрада», заснована на маніпуляції.
Ось неповний перелік того, про що нібито домовилися Україна та Угорщина, якщо вірити повідомленням у соцмережах і заявам опозиційних політиків:
- МЗС погодилося на спільну угорсько-українську групу з підготовки українських законів;
- для угорців буде змінений закон про освіту;
- ведеться діалог про перегляд закону про мову.
На щастя, жодне з цих звинувачень не є правдивим. Можемо стверджувати це з певністю. Їх спростовують і публічні заяви міністрів, і джерела ЄвроПравди, яким є підстави довіряти. Ба більше, якраз у цьому питанні Угорщина нарешті почала змінювати позицію в напрямку визнання реальності.
Поділимося деяким інсайдом.
«Розширена» зустріч у МЗС почалася із заяви Кулеби саме про те, що предметом дискусій з Угорщиною не може буде зміна будь-яких законів. У тому числі освітнього та мовного законодавства. Суто через те, що це – справа України, а не Угорщини.
Ця заява пролунала на переговорах за участі делегацій, її свідками були не лише дипломати, а й представники закарпатського самоврядування.
Та й лунає вона вже вкотре. Авторові цих рядків особисто доводилося чути її разів із 10 – тож ця позиція вже стала офіційним наративом від МЗС.
Ба більше, на публічній частині візиту, тобто на пресконференції, знову пролунала теза про те, що йдеться про імплементацію (а не зміну) закону про освіту. І лише його. Закон про функціонування української мови як державної Україна не готова обговорювати з Угорщиною в принципі. Так, Угорщина цього хоче («хотєлок» за останні роки взагалі лунало багато, далі про них нагадаю), але згоди Києва на це немає. Крапка.
А тепер про важливе позитивне зрушення.
Досі Угорщина постійно заявляла, що чекає від Києва перегляду закону «Про освіту» (а згодом також «Про загальну середню освіту»). Ці заяви незмінно лунали від угорських посадовців та дипломатів ще від 2017 року, тобто відтоді, як Рада ухвалила освітнє законодавство. Про це говорив Сійярто під час минулого візиту до Києва, згодом про це нагадував угорський посол тощо.
Наполягання України на тому, що ми не будемо змінювати цей закон, у Будапешті в публічних заявах ігнорували (хоча на закритих переговорах були більш готовими до поступок). Це було чи не головною перепоною для домовленостей.
І ось нарешті Петер Сійярто визнав реальність.
На пресконференції в Києві він від імені Угорщини публічно визнав, що готовий говорити про втілення, а не про зміну освітнього законодавства.
Ось цитата угорського міністра: «Ми також хочемо створити робочу групу, яка отримає повноваження щодо того, яким чином потрібно втілювати закон про освіту». А це саме те, що вже кілька років пропонує Україна! Не змінювати закон, а разом домовитися, як втілити його ефективніше, щоби реально, не на папері запрацювала і норма про розподіл мови освіти, і при цьому угорці Закарпаття не почувалися ображеними.
Окремо варто наголосити на неочевидній, але дуже важливій деталі.
Ключове у цій домовленості – те, що йдеться про двосторонні переговори між Києвом та Будапештом, без участі угорської меншини. Саме на цьому наполягає МЗС.
Донедавна угорські посадовці висували умову: якщо й говорити, то лише втрьох, разом із закарпатцями.
Але для Києва це було неприйнятним. Виходило, ніби угорський уряд є посередником у переговорах держави з власними громадянами! Звідси й позиція України: з меншинами (угорською, румунською, польською тощо – адже в країні є не лише угорці!) уряд розмовляє сам, без жодних посередників. Але так само готовий говорити із сусідами – втім, за умови, що зміна законів України не є предметом переговорів з іншими столицями.
Цю позицію точно не можна називати «зрадою». До слова, за часів Порошенка підхід був точно такий – ми також наполягали на двосторонніх консультаціях, але не мали згоди Будапешта.
Тож те, що Угорщина нарешті почала це сприймати, є, безперечно, добрим сигналом.
Окремо наголосимо на тому, про що йшлося на початку цієї статті: до вичерпання конфлікту з Угорщиною нам ще далеко. Та й це не могло стати результатом нинішньої зустрічі, адже її мета була – зрозуміти, чи є у принципі готовність до діалогу (вона є, і це добре).
Нікуди не поділася також системна недовіра між Україною та Угорщиною. За останні роки ми бачили купу прикладів, коли Будапешт відмовлявся від своїх обіцянок і починав ескалацію конфлікту. І немає певності, що Орбан не дасть знову таку вказівку.
А рішення Сійярто дати у Києві інтерв’ю проросійському каналу «НАШ» (під час минулого візиту це був NewsOne) додатково доводить, що розуміння України в команді Орбана і близько немає, а бажання «підколоти» українських партнерів досі є.
Тож про «перемогу» (яка, до слова, має бути спільною, вигідною усім сторонам) говорити зарано. Але твердження про «зраду» з боку Києва на цих переговорах є просто неправдивими. Вони грають проти українського інтересу, адже відсувають той момент, коли згода буде знайдена, а Угорщина нарешті офіційно зніме блокаду зі зближення України та НАТО.
Адже рано чи пізно це має статися.