Після емоційної промови на саміті ООН 16-річної шведської екоактивістки Ґрети Тунберґ, яка звинуватила світових лідерів у недостатній боротьбі зі змінами клімату, світ заговорив про вирішення екологічних проблем.
Поки увага медіа та суспільства прикута до глобального, ми хочемо нагадати, що Україна потерпає одночасно від декількох екологічних загроз, кожна з яких може обернутися катастрофою.
Згідно з найгіршими прогнозами екологів, за 20 років степ підійде до Києва, за 50 – Дніпро обміліє вдвічі, а за 100 – країна може залишитися без лісів.
УП розбиралася, що вбиває екологію України та як цьому протидіяти.
Наслідки війни на Донбасі
З початком війни Донбас – великий промисловий регіон, в якому було розташовано близько 4 500 потенційно небезпечних промислових об'єктів – опинився на порозі екологічного лиха.
З 2014 по 2017 рік на підприємствах регіону було зафіксовано понад 500 випадків порушень та аварійних ситуацій, частина яких пов'язана з небезпекою для людей та навколишнього середовища.
Пошкоджень зазнали найбільш екологічно небезпечні виробництва регіону: Ясинівський, Авдіївський і Єнакіївський коксохімічні заводи, Єнакіївський, Макіївський та Донецький металургійні заводи, Торецький феросплавний завод, Алчевський металургійний комбінат, Лисичанський нафтопереробний завод, Донецький казенний завод хімічних виробів, сєвєродонецький завод «Азот» та горлівський «Стирол», Слов'янська, Луганська, Вуглегірська та Миронівська теплові електростанції тощо.
Під час боїв неодноразово пошкоджувалась інфраструктура, що призвело до зупинки систем водовідведення шахтних вод та у низці випадків – до повного затоплення шахт.
Ґрунтові води на Донбасі знаходяться дуже близько до поверхні. Якщо починаються перебої з електропостачанням, й насоси, які відкачують воду, не працюють, шахти одразу затоплює.
«Неминучим наслідком масштабного затоплення шахт стане підтоплення навколишніх територій і просідання поверхні, яке виведе з експлуатації будівлі і комунікації, включаючи підземні газопроводи, каналізаційні та водопровідні системи.
Підтоплення шахт призводить до забруднення підземних та поверхневих вод залізом, хлоридами, сульфатами, іншими мінеральними солями і важкими металами», – йдеться у звіті ОБСЄ.
Під час боїв неодноразово пошкоджувалась інфраструктура, що призвело до зупинки систем водовідведення шахтних вод та в низці випадків – до повного затоплення шахт
Екологи наголошують: війна пошкодила усі без винятку компоненти навколишнього середовища. Забруднилися повітря, ґрунт, вода, пошкоджені значні площі землі, знищені рослини, зокрема, на заповідних територіях.
Великої шкоди природі Донбасу завдають пожежі.
По-перше, загоряння трапляються внаслідок використання запальних боєприпасів.
По-друге, пожежі поширюються в результаті займання трави, яку за відсутності пожежної техніки неможливо загасити.
По-третє, щоб завадити просуванню противника, сторони конфлікту роблять тактичні підпали лісосмуги.
«Тільки за перші чотири місяці війни було спалено 20% захопленої території, – розповідає УП аналітик та еколог МБО «Екологія-Право-Людина» Катерина Норенко.
«Порівнюючи точки загорянь на супутникових знімках, ми побачили, що за сухий сезон 2014 року трапилося в 15 разів більше пожеж, ніж за той самий сезон 2013 року. Така тенденція продовжується і надалі.
Пожежі руйнують природні степові угруповання (які на Донбасі одні з найкращих в Україні), древні соснові ліси, які важко відновити, знищують цілі території природно-заповідного фонду, включно із рослинами Червоної книги України», – пояснює Норенко.
Значних пошкоджень під час конфлікту також зазнали земельні ресурси. Через розриви снарядів у землю потрапили небезпечні речовини. За словами екологів, від кожного вибуху снарядів «Граду» в ґрунт уходить мінімум півкілограма сірки і ще стільки же залишається в повітрі.
«На мою думку, найбільш небезпечним є забруднення від вибухів. Кожен вибух будь-якого боєприпасу – це викид у повітря колосальної кількості хімії.
Кожен снаряд «Граду» повністю наповнений реагентами. Коли він вибухає, ці реагенти переходять в газоподібну фазу та лишаються в повітрі. Таких снарядів використовували десятки тисяч», – запевняє «УП» голова Української природоохоронної групи Олексій Василюк.
Окрім сірки, у вирвах від снарядів можуть бути такі важкі метали як свинець, кадмій, нікель, цинк, титан, ванадій, марганець, стронцій, залізо, хром, купрум, станум, галій, кобальт, цирконій і навіть ітрій. Небезпечні речовини можуть викликати у людини чисельні захворювання.
«Поки не завершаться обстріли, не припиниться і забруднення ґрунту, – запевняє Катерина Норенко. – Обробляти таку землю та споживати вирощені продукти без спеціальної рекультивації не можна.
Важкі метали накопичуються в організмі та спричиняють зміни в нервовій та серцево-судинній системах, аутизм, ниркову недостатність, порушення обміну речовин, а також можуть спричинити внутрішньоутробну загибель плоду».
Питання, як змінити критичну екологічну ситуацію в ОРДЛО в умовах воєнного конфлікту, що не вщухає, є відкритим. Поки що залишається лише моделювати подальший розвиток подій у контексті підписання багатостраждальної формули Штайнмаєра.
Бурштинова народна республіка
За розвіданими запасами бурштину Україна посідає третє місце у світі, поступаючись лише Польщі та Росії.
Проте на законодавчому рівні видобуток бурштину в нашій країні досі не врегульований. Це тільки заохочує бурштинокопачів, а правоохоронці найчастіше не тільки не переймаються проблемою, але й самі беруть участь у нелегальних схемах.
Рівненську, Волинську та Житомирську область, в яких зосереджені основні запаси бурштину, давно називають «Бурштиновою народною республікою». «БНР» живе за своїми законами і правилами.
За даними НАБУ, кришуванням схем на державному рівні займалися зокрема екснардепи Борислав Розенблат та Максим Поляков. Проте їхню провину досі не доведено.
Економіка недоотримує сотні мільйонів доларів, а легалізація видобутку мінералу часто служить інструментом політичного піару.
За політичними інтригами забувається, що нелегальний видобуток бурштину шкодить не тільки економіці, а й екології.
У 2015 році президент Петро Порошенко заявив, що 90% бурштину в Україні видобувається нелегально під «міліцейським, прокурорським, СБУшним дахом» й дав силовикам два тижні «для ліквідації кришування видобутку».
Слідом прем'єр-міністр Арсеній Яценюк доручив парламенту ухвалити закон щодо ліцензування видобутку бурштину, держмонополії та проведення відповідних природоохоронних заходів, адже «те, що відбувається на цих територіях – просто знищення навколишнього середовища». Втім, закон так і не було прийнято.
На початку 2018-го наступник Яценюка Володимир Гройсман визнав, що поки не бачить шансів на ухвалення Радою закону про легалізацію видобутку бурштину, а можливості уряду у врегулюванні цього питання «дуже обмежені».
Несанкціоноване бурштинокопання призводить до знищення лісів та пошкодження ґрунту. В лісах державних лісогосппідприємств, які координуються Київським, Волинським, Житомирським та Рівненським обласними управліннями лісового та мисливського господарства, через незаконний видобуток бурштину пошкоджено понад 6 тис. гектарів землі.
«Через нелегальний видобуток бурштину знищуються ліси та болота, забруднюються річки, змінюється гідрологічний режим, втрачається родючий шар ґрунту», – зазначає у коментарі УП аналітик міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» Петро Тєстов.
Він наголошує і на соціальному аспекті проблеми: «У районах, охоплених видобутком бурштину, фактично немає державної влади, місцеві мешканці з юнацтва звикають до великих незаконних заробітків, не хочуть працювати легально».
Як наслідок, після падіння цін на бурштин, колишні бурштинокопачі продовжують незаконну діяльність в інших сферах – наприклад, займаються нелегальною вирубкою лісу.
12 серпня під час візиту на Житомирщину президент Зеленський зазначив, що проблема нелегального видобутку бурштину досягла рівня екологічного лиха, а обсяги чорного ринку сягають 500 млн доларів на рік.
У зв'язку з цим президент доручив тодішньому голові Нацполіції Сергію Князєву звільнити керівників райвідділів поліції у дев'яти районах Рівненської, Волинської та Житомирської областей, а в.о. голови СБУ Івану Баканову – керівників СБУ в цих областях (хоча за два місяці до того сам звільнив очільників силовиків на Рівненщині та Волині).
Невдовзі Князєв відзвітував, що звільнив керівників поліції в цих районах. Реакції від Баканова не було, тому згодом Зеленський сам підписав указ про звільнення начальника СБУ в Житомирській області.
«Ця проблема реально набула масштабу екологічного лиха, – запевнив Зеленський. – Тисячі гектарів лісів перетворено на пустелі. Ми розуміємо, що люди полюють на бурштин. Це реальна війна – я по-іншому не можу сказати – війна кримінальних авторитетів з державою, яка прикривалася і поліцією, і СБУ і прокуратурою».
На початку вересня голова держави доручив прем'єр-міністру Олексію Гончаруку й міністру фінансів Оксані Маркаровій розробити законопроєкт про легалізацію видобутку бурштину до 1 жовтня, а депутатам – прийняти його до 1 грудня. Законопроєкт, зокрема, посилює відповідальність за нелегальний видобуток мінералу.
«Наразі президент вже зареєстрував законопроєкт, який збільшує покарання за незаконний видобуток бурштину, а уряд презентував законопроєкти щодо спрощення процедури видобутку, – наголошує Петро Тєстов. – Дуже важливо, аби всі проєкти з видобутку бурштину проходили оцінку впливу на довкілля. Інакше ми отримаємо місячні ландшафти та знищення цінних природних територій, тільки цілком легально».
Вирубка прадавніх лісів
Лісистість нашої країни становить лише 15,9%, проте Україна є шостою в Європі за запасами деревини. Незаконна вирубка лісу є ще однією екологічною проблемою. Особливо вона актуальна в Карпатах.
За останні роки площа Карпатських лісів суттєво зменшилася, що видно на супутникових знімках. Нещадно вирубують навіть буковинські праліси, внесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Масове знищення дерев спричиняє паводки, бо поріділі ліси не затримують воду (втім, за словами екологів, основною причиною катаклізмів є забудова та знищення заплав, куди має виходити вода).
«Рубки лісу – це нормальна практика. Вони проводяться і в країнах ЄС, і в США. Проте потрібно обов'язково враховувати природоохоронні аспекти. Чого майже немає в Україні. Тут відбуваються масові неаргументовані рубки в природно-заповідному фонді та ігноруються вимоги міжнародних конвенцій щодо охорони флори та фауни», – зазначає Петро Тєстов.
Щоб запобігти незаконній вирубці карпатських лісів, у 2015-му Рада запровадила мораторій на експорт необробленої деревини до Євросоюзу.
Втім, браконьєрів це не зупинило, а український ліс за сірими схемами досі експортується до держав ЄС, де ведуться на дешеву деревину.
Як свідчить минулорічне дослідження британської неурядової організації Earthsight, що протягом двох років розслідувала корупцію в сфері лісоматеріалів в Україні, наша країна є найбільшим постачальником «чорної» деревини в ЄС.
Обсяги вивозу перевищують всі країни Латинської Америки, Африки та Південної Азії разом.
Зазначається, що у 2017 році обсяг європейського імпорту деревини з України перевищив позначку в 1 млрд доларів, причому «щонайменше 40% цього лісу було заготовлено або продано незаконно, за допомогою корупційних дій».
У дослідженні стверджується: «Деревина ймовірно незаконного походження продовжує наповнювати ЄС. Шокуючим є те, що серед покупців виявилися кілька багатомільярдних фірм, зокрема три найбільші виробники дерев'яних панелей у світі, найбільша в світі паперова компанія і другий за величиною виробник пиломатеріалів в Європі. Власники цих компаній – в числі найбагатших людей Європи».
Екологи зазначають, що із введенням у 2017-му в дію закону «Про оцінку впливу на довкілля» громадськість отримала можливість впливати на вирубки лісів.
«Нам вдалось обмежити в низці лісгоспів рубки вздовж річок і зобов'язати охороняти рідкісні види флори та фауни, – запевняє Петро Тєстов. – Проте проблем дуже багато – в першу чергу треба розділити функції Держлісагентства, яке зараз і веде господарчу діяльність, і керує лісгоспами, і призначає рубки, і контролює правильність їх проведення».
Перший крок уряд вже зробив – перепідпорядкував Держлісагенство оновленому Міністерству енергетики та захисту довкілля. Наступним кроком має стати прийняття євроінтеграційного закону «Про Смарагдову мережу Європи», який дозволить зберегти найбільш цінні ліси».
Донедавна кримінальна відповідальність за знищення лісу наставала лише після надання істотної шкоди на понад 2 млн грн.
Втім, 25 квітня 2019-го народні депутати зменшили цей поріг до 20 тис. грн.
Нещодавно в інтерв'ю «ЄП» торговий представник України Тарас Качка, який брав участь у розробці економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС, запевнив, що представники нової влади «готові реформувати лісове господарство до такого рівня, в якому можна скасовувати мораторій» на експорт лісу в країни ЄС.
Сміттєвий хаос
Широкому загалу сміттєва проблема стала відома три роки тому після сумнозвісної пожежі на Грибовицькому сміттєзвалищі під Львовом, яка призвела до загибелі чотирьох людей та спричинила сміттєву кризу в місті.
Проблема набула політичного забарвлення: мер Львова Андрій Садовий звинуватив центральну владу на чолі з президентом Порошенком і прем'єром Гройсманом в організації сміттєвої блокади з метою політичного тиску на нього.
Глава уряду у відповідь дорікнув, що за 11 років на посаді Садовий «міг би побудувати вже 15 таких сміттєзвалищ і переробних заводів».
Втім, проблема стосується не тільки Львівщини та носить комплексний характер.
Першою причиною сміттєвої кризи є низький рівень екологічної свідомості як пересічних громадян, так і місцевих чиновників.
Другою – неефективність державного екологічного контролю.
Третьою – низькі штрафи за порушення екологічного законодавства.
Щороку в Україні утворюється більше 474 млн тонн відходів, з яких 26 млн тонн – тверді побутові та сільськогосподарські, а 448 млн тонн – небезпечні.
За обсягами утворення небезпечних відходів наша країна лідирує серед 105 країн, які ведуть таку статистику. При цьому переробляють в Україні лише 3,2% відходів. За даними Міністерства екології, станом на 2016 рік в Україні існувало близько 33 тисяч несанкціонованих сміттєзвалищ та полігонів.
«Сміттєзвалища забруднюють повітря, ґрунти і підземні води, – підкреслює у коментарі УП керівник юридичного відділу МБО «Екологія-Право-Людина» Ольга Мелень-Забрамна. – Це в свою чергу може призвести до забруднення води в криницях людей, які живуть біля сміттєзвалищ, та довколишніх водойм важкими металами, які є канцерогенами та можуть викликати онкологію. Найгірше, що сміттєзвалища можуть самозайматися».
Як пояснює еколог, неконтрольоване спалювання відходів може спричинити респіраторні, серцеві і онкологічні захворювання. Продукція, яка вирощена на землі поблизу сміттєзвалища, буде непридатною для споживання через забруднення важкими металами й іншими небезпечними речовинами.
Екологи констатують, що за останні п'ять років прогрес в сфері реформ системи поводження з відходами був мінімальний: було розроблено та схвалено Національну стратегію управління відходами, проте необхідні ключові законодавчі акти в цій сфері так і не прийняті.
«Потрібно підвищувати штрафи і відповідальність за порушення екологічного законодавства, законодавства про відходи. Також запроваджувати принцип розширеної відповідальності виробника.
Виробник повинен відповідати за те, щоб його продукцію безпечно переробили чи утилізували. Цей принцип давно і ефективно діє в Європі. Крім того, треба ліквідовувати старі несанкціоновані сміттєзвалища і будувати сучасні полігони, які би обслуговували декілька адміністративно-територіальних одиниць», – зазначає Ольга Мелень-Забрамна.
Наразі єдиним діючим в Україні сміттєспалювальним заводом залишається «Енергія» в Києві, який переробляє близько 25% обсягу твердих побутових відходів мешканців столиці.
Втім, робота підприємства забруднює шкідливими речовинами атмосферу, а обладнання є застарілим та потребує модернізації.
Завод планують оснастити системою хімічної очистки, що дасть змогу в п'ять разів зменшити шкідливі викиди. Проте екологи вважають, що сміттєспалювальні заводи не вирішують ситуацію.
«Європа помалу відмовляється від сміттєспалювальних заводів, бо вважає, що такими великими інвестиціями в будівництво заганяє себе в глухий кут. У Швеції, наприклад, сьогодні на сміттєспалювальних заводах вже немає сміття.
Все максимально переробляється та повторно використовується. Наразі для нас критично важливе роздільне збирання відходів у всіх населених пунктах», – запевняє Ольга Мелень-Забрамна.
Також, наголошує еколог, у великих містах потрібно запроваджувати роздільний збір органічних відходів, які іноді складають до 40% нашого сміттєвого баку і через гниття утворюють метан.
Крім того, створювати центри для збирання окремо небезпечних відходів – батарейок, меблів, будівельного сміття, медичних відходів, тощо.
Дніпро, що стогне
Головна водна артерія України – Дніпро – також переживає не кращі часи. Як кажуть екоактивісти, вже не реве, а тільки стогне. Протягом останніх років чисельні проблеми Дніпра не просто не вирішувалися, а ще й поглиблювалися.
Як розповідає УП голова ГО «Чистий Дніпро» Дмитро Надєєв, тут існує щонайменше 4 проблеми:
Перша – обміління, яке відбувається внаслідок твердого стоку приток, таких як Десна, Прип'ять, тощо.
Асоціація рибалок України нарахувала в Дніпрі 55 мілин. Коли річка замулюється, з'являється все більше малопроточних зон, це призводить до застою вод.
Друга – цвітіння води.
З року в рік стає тепліше, люди активно зливають у каналізацію миючі засоби з фосфатами. Вони потрапляють у Дніпро, стають поживною базою для ціанобактерій і сприяють тому, що річка зеленіє.
Третя – заростання водяним горіхом водосховищ.
Кожен рік горіхом заростає близько 5% Київського водосховища, і через це його площа, за оцінками вчених, щороку зменшується на 2 квадратних кілометри.
Четверта – браконьєрство, через яке риби в Дніпрі з кожним роком стає все менше.
Екологи наголошують, що масштаб проблем суттєво збільшується саме через діяльність людини.
«Головними забруднювачами Дніпра є водоканали. Хоча ще є і низка великих промислових підприємств, які також забруднюють Дніпро, особливо на рівні Запоріжжя, середньої частини річки.
Є проблема із забруднення скидами, які недостатньо очищаються й потрапляють до Дніпра. А також зі скидами, які взагалі не очищаються – це якраз каналізація, зливові стічні води, які збираються з населених пунктів. Ці води без очищення через колектори, а іноді і просто з поверхні потрапляють у наші річки», – зазначає експерт Глобального Водного Партнерства в України, координатор водних програм ВЕГО «МАМА-86» Ганна Цвєткова.
Впливають на стан Дніпра та довкілля також зміни клімату. За песимістичними прогнозами екоактивістів, через глобальне потепління за 20 років степ підійде до Києва, а за 50 років Дніпро обміліє вдвічі.
«Зменшення водності приток і ґрунтових вод пов'язане з глобальним потеплінням, – стверджує Дмитро Надєєв. – Тут важко робити прогнози. Якщо ви через 50 років мені скажете, що Дніпро не обмілів, я скажу: «Слава богу!». Є програма розвитку Дніпра, але хіба щось було зроблено? Як береги валилися, так і валяться, як все заростало, так і заростає».
Як зазначає екоактивіст, критична ситуація з ерозією берегів склалася, наприклад, на Київському водосховищі. Через це ґрунт випадає навіть з-під фундаментів навколишніх будинків. У таких місцях берег потрібно укріплювати, інакше проблема посилюватиметься.
Екоактивісти звертають увагу, що в умовах зміни клімату питання дефіциту води й доступності водних ресурсів набуває все більшої актуальності.
«Наразі немає стратегічного бачення уряду, що за 50 років буде з Дніпром, як будуть розподілені водні ресурси, тощо. Впровадження заборони або мінімізації скидів у воду, підвищення штрафів, налагодження контролю і моніторингу якості вод – питання відкриті», – наголошує Ганна Цвєткова.
***
Під час президентських перегонів у передвиборчій програмі Володимира Зеленського серед іншого йшлося про країну, «де недоторканими є Карпатські ліси, а не депутати».
Втім, важливо, щоб політики згадували про екологічні проблеми не тільки для власного піару, але й робили реальні кроки для їх вирішення.
У свою чергу українці, які обрали європейський вектор розвитку своєї країни, повинні брати приклад із громадян ЄС, для яких питання вирішення екологічних проблем є невідкладним.
Яку Україну ми залишимо майбутнім поколінням, залежить від кожного з нас.