Протягом останніх років Україна стоїть перед потужними безпековими викликами, пов’язаними з агресією з боку Російської Федерації.
Враховуючи різницю між військовими потенціалами України та Росії, необхідним є активне зовнішнє співробітництво між Києвом та дружніми державами у безпековій сфері. Така співпраця є одним із зобов’язань, які Україна взяла на себе відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС.
Зокрема, йдеться про протистояння організованій злочинності, нелегальній торгівлі зброєю, кіберзагрозам, тероризму, а також про участь в операціях спільної політики ЄС у галузі безпеки та оборони та стабільну участь у бойових підрозділах ЄС, посилення тренувальних ініціатив та спільної зовнішньої та безпекової політики тощо.
Зближення з ЄС
Затверджений постановою Кабміну План заходів з виконання Угоди про асоціацію містить деякі завдання, що стосуються безпекової сфери.
Водночас цей план не охоплює таких проблем, як здатність відповідати на регіональні хімічні, біологічні, радіобіологічні і ядерні інциденти, посилення тренувальних ініціатив та спільної зовнішньої та безпекової політики, забезпечення законодавчої бази для участі в операціях спільної політики ЄС у галузі безпеки та оборони ЄС, кіберзлочинність, забезпечення регіональної стабільності, мало уваги приділено питанню торгівлі зброєю.
В питанні боротьби з тероризмом йдеться лише про запобігання фінансуванню терористичної діяльності; інші заходи антитерористичного характеру планом не передбачені.
Українська стратегія національної безпеки засновується на таких фундаментальних цінностях, як повага до міжнародного права і прав людини, аналогічних зазначеним у безпековій стратегії ЄС.
2018 року було прийнято закон «Про національну безпеку України», розроблений за участі західних експертів. Проводяться реформи державної служби та децентралізація, що є важливою частиною впровадження практик належного урядування в Україні.
Україна зробила значні кроки до цілей, що передбачалися Планом заходів з виконання Угоди про асоціацію, у сфері міграції та управління кордонами, найбільш відомим з яких став перехід на біометричні закордонні паспорти. На постійній основі проводиться спільний аналіз ризиків та обмін інформацією з прикордонними службами сусідніх держав-членів ЄС.
Певні прогресивні кроки також можна відзначити у сфері боротьби зі злочинністю (зокрема, зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів для запобігання домашньому насильству) та управління ризиками надзвичайних ситуацій. Експерти Консультативної місії ЄС брали участь у масштабній реформі національної поліції.
Нарешті, українськими кіберактивістами було виявлено критичні вразливості у системах захисту даних державних структур, що є серйозним ризиком з огляду на кібератаки, які протягом останніх років проводилися російськими хакерами відносно інфраструктурних об’єктів України.
Військова співпраця
Важливою частиною євроінтеграційного курсу України є співпраця в рамках Європейської політики безпеки і оборони та військове двостороннє співробітництво з країнами-членами ЄС.
Регулярні контакти між керівництвом Міноборони України та військовими структурами ЄС розпочалися з 2005 року. Однак з початком військової агресії РФ проти України ця співпраця набрала принципово іншого змісту.
Залучення сил і засобів ЗСУ до реалізації Концепції бойових тактичних груп ЄС, з політичної точки зору, є підтвердженням намірів України до спільних дій із врегулювання криз.
У військовому вимірі це надає можливість впровадження у національну практику позитивного досвіду для розвитку спроможностей ЗСУ. Такі спроможності є важливими для виконання завдань у міжнародних миротворчих операціях та операціях з врегулювання кризових ситуацій, а також сприятиме також захисту території України власними силами.
З 2010 року представники ЗСУ брали участь у чотирьох бойових тактичних групах (БТГ) ЄС. У 2018 році було змінено Концепцію БТГ ЄС; передбачається їхня роль як головного інструменту реагування на раптові кризи.
У жовтні 2013 року парламент України схвалив направлення національного контингенту для участі України в операції НАТО з протидії піратству на морі «Океанський щит» та в операції Європейського Союзу «Аталанта».
Українським контингентом, що складався з екіпажу фрегату «Гетьман Сагайдачний», оглядової команди і вертолітного загону, було проведено чотири патрулювання в районі Аденської затоки. Під час операції корабель 30 діб провів у морі безпосередньо на патрулюванні в районах, де існував ризик піратських нападів.
Щоденно через ці райони проходило близько 50 цивільних суден. Було оглянуто судна, які викликали підозри у піратській діяльності; екіпажем вертольоту Ка-27 виконано близько 50 розвідувальних польотів.
Українські військові зупинили два швидкісних човни, які не відповідали на запити корабля та продовжували рух. Вертолітний загін також забезпечив перельоти особового складу між кораблями в морі.
З початком агресії РФ проти України та анексії Криму участь підрозділів ЗСУ у багатонаціональних операціях під проводом ЄС з врегулювання криз тимчасово призупинено. Разом з тим Міністерство оборони опрацьовує питання щодо подальшої участі українських військових у місіях та операціях ЄС.
Продовжується військове співробітництво в рамках освітніх програм. Опрацьовується питання залучення Міноборони до програми Постійного структурованого співробітництва у сфері безпеки і оборони (PESCO).
На Мюнхенській конференції 2019 року кандидат на посаду голови Єврокомісії Мартін Вебер порушив питання створення європейської системи протиракетної оборони із залученням України.
ЄС дійсно зацікавлений у продукції ракетобудівної галузі України.
Однак існують значні політичні ризики такого проекту, пов’язані з можливим небажанням деяких країн-членів ЄС приймати рішення, які б суперечили безпековими інтересами РФ. Через це існує ризик, що Україна витратить ресурси на цей проект і водночас не посилить власну безпеку.
Для України перспективнішим виглядає долучення до системи ПРО США в Європі.
Військово-технічна співпраця
Розвиток військово-технічного співробітництва (ВТС) з ЄС дає Україні доступ до найкращих науково-технічних розробок у сфері озброєння в інтересах національної оборони. Також він надає доступ виробам національної оборонної промисловості до європейського ринку.
З 2005 року, після зміни зовнішньої політики України в напрямку інтеграції до ЄС і НАТО, спостерігалося поступове воєнно-політичне зближення між Україною та ЄС і, відповідно, помітна активізація у започаткуванні спільних проектів у сфері ВТС. Вперше на експертному і промисловому рівнях зайшла мова про конкретні механізми взаємодії з Європейським оборонним агентством.
На міжнародних конференціях в Україні почали брати участь представники відомих європейських оборонних компаній. Відбулися і перші поставки завершених українських продуктів.
Попри це, тодішня значна залежність України від кооперації з Росією тягнула за собою значні ризики, які для країн ЄС і НАТО були неприйнятними. Також у європейських партнерів виникала непевність щодо надійності домовленостей з Україною через періодичні різкі зміни зовнішньополітичної орієнтації та через розповсюдженість корупційних схем.
Окрім цього, структура власності, коли основні компанії-виробники озброєнь України на 90% були в управлінні і власності держави; застаріле українське законодавство і недостатньо чітка визначеність прав на інтелектуальну власність в Україні; а головне, відсутність достатнього фінансування – усе це на той час не дозволяло говорити про широкі перспективи для розвитку ВТС.
Під час правління Віктора Януковича зазначені обмеження у сфері військово-технічного співробітництва лише посилилися. Натомість у березні 2014 року новим урядом України було прийняте рішення про повне припинення ВТС із Росією як країною-агресором. Як наслідок, для забезпечення своїх оборонних потреб Україна звернула увагу на потенціал ВТС із Заходом. Україна відмовилася від позаблокового статусу і законодавчо визначила намір вступити до ЄС і НАТО.
У 2015 році було підписано рамкову Адміністративну угоду між Міноборони та Європейським оборонним агенством. Це дозволило створити юридичні підстави для практичного співробітництва з країнами-членами ЄС, а також для регулярної участі представників України у програмах і проектах Агентства.
Україна також збільшила витрати на оборону і, відповідно, на розробку і закупівлю озброєнь.
Водночас отримати потрібні зразки озброєнь не завжди вдавалося з політичних причин.
Росія застосовувала усі доступні важелі – погрози, шантаж, підкуп – щоб не допустити зміцнення українських збройних сил. Проявів такої практики «неоголошених обмежень» для України було достатньо, зокрема і з боку країн ЄС.
Інший виклик – реальна економічна привабливість української «оборонки».
Спрощення експорту та імпорту товарів військового призначення дали старт реальній лібералізації зовнішньоекономічної діяльності для підприємств усіх форм власності, зокрема у сфері ВТС. Нагальні потреби та поява коштів вже сьогодні дають можливість здійснювати перші масштабні проекти з ЄС.
На початок 2019 року Україна та Євросоюз вийшли на новий якісний рівень ВТС, коли почалися не лише поставки окремих вузлів чи дрібних озброєнь, але й закупівлі базових платформ озброєнь.
Що далі?
Для подальшого ефективного безпекового співробітництва з ЄС ми рекомендуємо:
- звернути увагу на загрози кібератак та тероризму;
- відповідно до вимог міжнародних партнерів, надати Національному антикорупційному бюро України право на самостійне прослуховування та якнайшвидше розпочати роботу Антикорупційного суду;
- враховуючи переведення Євросоюзом фінансування бойових тактичних груп на механізм, що передбачає утримання національного контингенту за рахунок самих держав, необхідно планувати кошторис Міністерства оборони України на коротко- та середньострокову перспективу з урахуванням конкретної «мінімально необхідної» кількості військовослужбовців, які планується задіяти в операціях в рамках ЄС;
- провести роботу щодо вивчення можливостей та необхідності залучення України до нового формату співпраці держав-членів ЄС – European Intervention Initiative (EI2);
- працювати над укладенням угод про двосторонню військову співпрацю з усіма країнами-членами ЄС та посиленням чинних угод;
- гармонізувати законодавство у сфері військово-технічної співпраці з ЄС;
- надалі збільшувати фінансування витрат на виробництво та закупівлю озброєнь;
- реформувати судову систему, вести боротьбу з корупцією у сфері «оборонки»;
- ухвалити законопроект «Про військово-технічне співробітництво», зокрема для створення сприятливих умов для іноземних інвестицій у виробництво озброєння в Україні.