Президент сусідньої Польщі Кароль Навроцький, апелюючи до історичних наративів, погрожує відібрати у Володимира Зеленського орден «Білого орла», який є найвищою нагородною відзнакою республіки. Деталі – далі в матеріалі ForUA.
Капітул ордена Білого Орла днями розглянув питання щодо нагороди Володимира Зеленського, однак остаточне рішення з цього приводу президент Польщі Кароль Навроцький ще не ухвалив .
Про це напередодні повідомів речник польського президента Рафал Лешкевич в Х. За його словами, Кароль Навроцький ухвалить рішення, цитуємо, у відповідний час.
Нагадаємо, у травні поточного року президент Польщі Кароль Навроцький ініціював розгляд питання про позбавлення Володимира Зеленського Ордена Білого Орла — найвищої нагороди Польщі. Причиною стало рішення чинного господаря Банкової присвоїти почесне найменування «імені Героїв УПА» окремому центру Сил спеціальних операцій ЗСУ.
Хай там як, але остаточне рішення про те, чи буде зрештою відібрано нагороду, яку Володимир Зеленський отримав у 2023 році, залишається за Навроцьким.
Між тим, слід зазначити, що у польському керівництві немає єдності щодо цього кроку. Наприклад, міністр закордонних справ Радослав Сікорський виступив проти такого рішення, а прем’єр-міністр Дональд Туск днями закликав обидві сторони до прямих перемовин, «щоб емоції не зруйнували двосторонню солідарність на тлі російської агресії».
Водночас колишній очільник міністерства закордонних справ Польщі Яцек Чапутович вважає, що розкачування питання щодо позбавлення нагороди президента України та ескалація суперечки з Києвом – це непрофесійний крок, який шкодить іміджу Польщі на міжнародній арені.
Зокрема, за словами глави МЗС Польщі в уряді Матеуша Моравецького, ініціацією позбавлення Володимира Зеленського ордену Білого Орла Кароль Навроцький вже зашкодив іміджу країни: «Президент (Навроцький – ред.) нічого не виграв, а ми, як Польща, втратили значну частину престижу в усій цій справі. Інструмент, обраний для вирішення цієї справи, є неадекватним».
На переконання колишнього очільника польського зовнішньополітичного відомства, Польща вже давно не ставиться до свого східного сусіда як до рівноправного партнера, а зайняла зверхню позицію, яку не може прийняти жодна держава з повним суверенітетом. «Політика Польщі щодо України вже давно ворожа. Президент Кароль Навроцький зробив її ще гіршою. Я колись назвав це політикою гієн… Ми хочемо відстоювати свої інтереси, коли інша країна стікає кров’ю та є слабкою. І, звичайно, ми програли», – підсумував дипломат.
У тому, що протиріччя по лінії Київ-Варшава набагато глибші переконаний політолог, керівний аналітичного центру «Ділова столиця» Вадим Денисенко.
«Які головні причини нинішнього загострення - не приводи, а саме причини? Перше. Багаторічна кампанія «волинська різня», яку започаткував ще в часи Януковича Вадим Колісниченко. За останні чотирнадцять років ця історія вийшла за межі історичного дискурсу і стала одним з ключових наративів польського ресентименту. Я багато років говорив і говорю, що наша позиція виключної глорифікаціі української сторони була непродуктивною і зараз ми бачимо, в тому числі, і наслідки цієї історії. Як і будь-який подібний міжетнічний конфлікт - волинська трагедія не має виключно чорно-білих тонів. А ми роками пробували затиснути його саме в цю палітру. Друге. Відносно невелика частина польського суспільства не має бажання визнавати українців рівними собі. Це не визначальний фактор, але через практично одномоментний великий наплив українських мігрантів ми маємо загострення цієї «хвороби». І ця хвороба перекидається на тих, хто ще пару років навіть не мислив такими категоріями. Тут ми маємо проблему з одним із ключових законів піару: «ті, хто живуть в негативному полі, навіть позитивні події перетворюють на нейтральні або нейтрально-негативні», - підкреслює політолог.
Констатувавши, що в середньому раз на тиждень ми стаємо свідками якогось великого скандалу за участі українців у Польщі, Вадим Денисенко зауважив: «То якийсь блогер заїхав в парк на автомобілі і хизується тим, що він єдиний, хто собі це дозволив. То інший виловив сома, який був улюбленцем місцевої публіки. Все це призводить до створення загального негативного фону. І Бандера, тут є лише фоновою історією. Загострення боротьби на правому фланзі, на жаль, каталізує антиукраїнські процеси. Зараз уже проблема не в ПіС (політсила, опозиційна до Туска і лояльна до Навроцького – ред.), а в її майбутніх сателітах - відносно невеликих партіях, які особливо підкреслюють свою радикальність щодо українців. Соціологія зараз показує, що партія Качинського не може отримати більшість без цих сателітів. І це той випадок, коли великий змушений більш активно і радикально мімікрувати під меншого».
Ще одним, далеко не останнім, але суто прагматичним чинником, який повсякчас підживлює антиукраїнські настрої у сусідній Польщі експерт вважає євроінтеграційний нюанс: «Це - боязнь польських фермерів перед вступом України в ЄС. Як казав колись один наш міністр: поляки не так бояться ядерної ракети з РФ, як українського аграрія. До останнього часу частина польського політикуму вважала, що завдяки Орбану можна буде і так не допустити Україну в ЄС. Зараз Орбана немає, а тому потрібно думати над іншими способами обмежити українську аграрку».
З тим, аби не загострювати ситуацію, а навпаки, максимально згладити гострі кути, на переконання Вадима Денисенка, ні в якому разі не можна допускати ескалаціі, яка б перейшла в реальне русло і дозволила б справді забрати орден Білого орла. «Переговори про польську аграрку і вступ до ЄС співпадуть із виборами в Польщі (жовтень 2027). Тому вже зараз потрібно розробити окремий інформаційний план з цього приводу і надати йому інституційних важелів. Загалом, ми не маємо права ображатися. В політиці ображаються або ідіоти або неймовірно сильні гравці. Слабкий має грати гру, а не ображатися», - підсумовує експерт.
Натомість політолог і військовослужбовець ЗСУ Петро Охотін констатує наступне: «Мені легко уявити бажання президента Польщі скористатися ситуацією ослабленої України й ударити в спину за сприятливих умов. Таке в історії було. Однак бажання польського керівництва вивищитися коштом України не є наслідком розуміння реальної політики. Швидше, воно базується на нерозумінні людського горя і болю. Так поводять себе звірі, які не знають, що таке запах пороху. Припускаю, що у польської панівної верхівки існує карнавальне уявлення про міжнародну політику. Чому «карнавальної»? Тому що і ми (говоритиму про себе) часто сприймали протистояння трішки по-бутафорськи. У нас були мирні протести 2004 року. І ми не могли зрозуміти, що не так з протестними настроями росіян, де на площі виводили танки. Чи що не так з білорусами, де Лукашенко просто фізично нищив опозицію. Війна, подібна до воєн у Грузії, нам здавалася малоймовірною. Хто ж почне війну в центрі Європи. Почали… Революція Гідності та подальша агресія Росії показали, що таке реальна боротьба. І що за героїчним пафосом є горе та людська біда. Війна є кров і смерть. Поляки цього не знають. І я не бажаю жодному народу дізнаватися що це таке на власній шкірі».
Формулюючи власний «рецепт» того, що в нинішній ситуації мала б робити українська влада, експерт резюмував: «Напевно, потрібно зміщувати дискусію з історії 20 століття до болів самої Польщі. До знищення Суворовим поляків. До розподілів Польщі. У результаті яких поляки воювали у російській, австрійській армії та війську Наполеона. Окрім цього, слід шукати конструктивні сили у польській політиці і допомагати їм. Також варто нагадувати, що Варшава теж є у зоні життєвих інтересів Москви. Так було у 18 столітті. Так було у 20 столітті. І так є зараз. У 1920-1940-х ми та поляки не знайшли точок співпраці. У результаті обидві країни втратили людей і роки на розвиток. Певно, Пілсудський теж радів своєму генію, коли забирав західні землі України та брав участь у розподілі Чехословаччини. Що було уже за рік? Відомо...».
Директор програми регіональних ініціатив та сусідства центру «Українська призма» Сергій Герасимчук, аналізуючи, українсько-польське дипломатичне загострення акцентує, що «у скляному домі не кидають камінням».
«Польща та Україна дуже дзеркалять одна одну у своїй поведінці. Обидві держави зазнали чимало поневірянь на шляху свого становлення. Обидві є жертвами. Обидві мають право на біль. Обидві мають право морально засуджувати злочини минулого і сьогодення. У обох державах виникає спокуса спекулювати на власній жертовності. Так, є ті, кому болить, але є й ті, хто намагається моральне право конвертувати у політичні поступки, доступ на ринки, частки у компаніях, преференції політичного та економічного ґатунку. І тут вже виникають ризики. Коли моральними аргументами ми виправдовуємо право претендувати на цілком вимірювані переваги, ми нівелюємо цінність цих моральних аргументів. Тоді це перетворюється зі шляхетної боротьби за правду у нице торгашество. Ще одна спокуса – сімпліфікації та узагальнення. Не всі українці брали участь у злочинах на Волині, жоден молодий українець не має нести відповідальності за те, що сталось тоді. Не всі поляки брали участь у злочинах у Єдвабному. Жоден молодий поляк не повинен нести відповідальності за те, що сталося тоді. Не всі німці повинні нести відповідальність за злочини Аушвіцу. Жоден молодий німець не повинен нести відповідальності за те, що сталось тоді. Я й сам зараз кидаю каменюкою у скло. Бо й мені можуть закинути, що не всі росіяни винні в злочинах, які Росія чинить нині в Україні. Але до цієї дискусії нехай вже повернуться мої онуки-правнуки через сто років. Але в будь-якому разі не можна, аж ніяк, кидати камінням у скляному домі», - наголошує Сергій Герасимчук.
Поза всяким сумнівом, у кожному з вищенаведених експертних діагнозів ситуації, є своє раціональне зерно. Втім, поряд з цим є й сухі факти, які стовідсотково грають проти офіційної Варшави у геополітичному іміджевому вимірі.
По-перше, попри те, що Муссоліні став фашистським диктатором та союзником Гітлера у Другій світовій війні, Польща офіційно так і не позбавила його цієї нагороди посмертно.
По-друге, «великий друг» Путіна, 82-річний ексканцлер ФРН Шредер досі має орден «Білого орла», який Польща погрожує забрати у президента Зеленського. Шредер, якого, до слова, кремлівський диктатор нещодавно «сватав» на позицію головного перемовника від Європи щодо мирного врегулювання російсько-української війни, від початку путінської «СВО» і до нині не зробив жодних публічних заяв із засудженням дій країни-агресорки РФ. Одним словом, президенту Навроцькому слід добряче подумати перед тим, як забирати орден «Білого орла» з рук Володимира Зеленського, позаяк з часом цей крок бумерангом може повернутися до нього у вигляді виборчого чорного лебедя.
Зрештою, польський лідер не має забувати й про те, що в даному разі йдеться не про Зеленського, як окрему політичну одиницю, а про інституцію президента, що уособлює весь український народ і уповноважена де-юре говорити та діяти від його імені. Інакше кажучи, Навроцький, якщо таки зважиться на нагородний пінг-понг, фактично зіграє проти української нації, яка п’ятий рік поспіль героїчно протистоїть рашистській навалі.
