Нещодавно підписана угода між Україною та США щодо співпраці у сфері критичних мінералів та інших природних ресурсів відкриває нові можливості для української видобувної та енергетичної галузей, проте реальні результати у вигляді запуску видобутку стануть видимими не раніше ніж через десять років і потребуватимуть значних приватних інвестицій.
Основна мета угоди – залучення інвестицій в український гірничодобувний та енергетичний сектори, а також створення спільного "інвестиційного фонду для відбудови", що фінансуватиметься за рахунок майбутніх прибутків від реалізованих проєктів.
Втім, експерти застерігають від надмірно оптимістичних очікувань щодо швидкої реалізації проєктів. Ерік Расмуссен, колишній керівник напряму природних ресурсів у ЄБРР, зазначає, що йдеться про перспективу 10–15 років. Цю думку поділяє Пітер Браянт, голова консалтингової групи Clareo у сфері гірничої промисловості, наголошуючи, що угода "майже не знижує ризиків у ланцюжку постачання в найближче десятиліття, оскільки лише відкриття й розробка родовищ займуть принаймні 10 років".
Україна володіє значними комерційними запасами природних ресурсів, включаючи залізну руду, вугілля, літій, графіт і титанові руди. Країна також є третім найбільшим виробником газу в Європі. Майбутні проєкти з видобутку нафти й газу також охоплені угодою, і експерти вважають, що їх реалізація може відбуватися дещо швидше, ніж у гірничодобувній сфері.
Однак, низка серйозних перешкод значно ускладнює ситуацію. Серед них – триваюча повномасштабна війна з Росією, брак актуальних геологічних даних, пошкоджена інфраструктура та значні корупційні ризики. З урахуванням цих факторів, перші мінерали з нових шахт, створених у рамках цієї угоди, можуть з'явитися не раніше 2040 року.
Міністерка економіки Юлія Свириденко, яка підписала угоду, заявила про плани запуску фонду "протягом кількох тижнів". Проте, для досягнення реальних результатів потрібні роки на проведення детальної геологічної розвідки, розробку техніко-економічних обґрунтувань та залучення фінансування на розробку родовищ.
Важливо зазначити, що Фонд реконструкції США та України фокусуватиметься виключно на нових проєктах. Це означає, що вже наявні видобувні підприємства, такі як шахти Ferrexpo (залізна руда) або родовище Шиманівське, яке розробляє канадська компанія Black Iron, не підпадатимуть під дію цієї угоди.
Водночас, генеральний директор Black Iron Метт Сімпсон переконаний, що проєкт Шиманівське залишиться важливим для залучення іноземних інвестицій після завершення війни. Він також відзначає дефіцит кваліфікованих кадрів як одну з головних проблем, враховуючи, що в Україні з радянських часів майже не будувалися нові шахти.
Українські посадовці також визнають, що прибутки від фонду стануть відчутними нескоро. Міністерка Свириденко у своєму дописі в X (Twitter) у день підписання угоди зазначила: "Ми очікуємо, що перші 10 років прибутки й доходи фонду не розподілятимуться, а реінвестуватимуться в Україну — у нові проєкти та відбудову".
Ще однією суттєвою проблемою є обмежений доступ до архівних радянських геологічних карт і даних, більшість з яких наразі засекречено через війну. Експерти також висловлюють занепокоєння, що через тривалу історію видобутку в Україні найперспективніші та легкодоступні родовища можуть бути вже значною мірою вичерпані.
Таким чином, угода про надра між Україною та США є важливим кроком на шляху до залучення інвестицій та розвитку стратегічно важливих галузей, однак її реалізація потребуватиме часу, значних зусиль для подолання існуючих викликів та формування сприятливого інвестиційного клімату.
