Народжений в Маріуполі IT-шник Сергій Орлов, 42, з 2017 року працює в місцевій міськраді заступником мера. Ще три тижні тому молодий урядовець виступаючи на конференції, присвяченій оздоровленню економіки України, жартував: «Маріуполь — це місце де сходить українське сонце і найсхідніше місто Європи, бо далі починається щось інше».
Тепер це уже не жарт. Маріуполь став символом української незламності. З третього березня місто знаходиться в облозі і щодня переживає майже безперервні артилерійські обстріли та авіанальоти. Захисники тримають місто на межі можливого, мирні люди цілодобово живуть у підвалах, а загиблих ховають у братських могилах у Міському саду. До війни це місце розглядали для будівництва сучасного технічного університету.
Сам Орлов, який в мирну пору у міськраді займався IT та інвестиціями зараз навіть не знає чи не зруйнований будинок, в якому він жив. «Я в цьому не впевнений», — відповідає він на запитання чи цілий його дім. За підрахунками міськради, 15 березня російська армія скоїла на місто 22 авіанальоти, в результаті яких на Маріуполь було скинуто 100 бомб. «Тонна тротилу, уявляєте!», — майже шепоче Орлов.
Скільки на момент блокади лишалося людей в Маріуполі?
Ми вважаємо, що від 350 000 до 400 000.
Скільки загиблих в місті?
Станом на 13.03 було 2358 людей. Треба розуміти, що це тіла, які знаходилися на вулиці. Під завалами є ще люди, про яких ми не знаємо. Тому, цю цифру сміливо можна помножити на 1,5-2.
І ховаємо їх ми, в основному, у братських могилах. Тому що в індивідуальних не виходить ховати.
Хто це робить? Це якісь спеціальні бригади?
Це комунальні служби ховають людей. Всіх комунальників, хто доступний, хто не боїться, призначають на цю роботу. Вони беруть і ховають людей.
Цих людей ідентифікують?
В основному, так. Намагаємося вести облік. У кого є документи, то їх в журнали заносять. Ідентифікуємо відсотків 70% людей.
Ми ховаємо їх у Міському саду, в центрі. Околиці міста закриті. Росіяни не випускають нас на діючі цвинтарі. Спочатку ховали на закритому років сорок центральному кладовищі. Зараз там немає місця. Тому у Міському саді. Деякі у себе у дворах ховають.
Скільки відсотків міста зруйновано?
Я вважаю, що 80-90% розбомблено. Жодної будівлі немає без пошкоджень. Або зруйновані, або пошкоджені.
Що для вас в цій історії найжахливіше?
Не мати відповіді на питання. Коли не знаєш, що відповісти. Там у нас 3000 немовлят, мами їх годують. У мами молока немає, вона питає — де мені взяти дитяче харчування? А ми розуміємо, що його немає. Дзвонить мама, вона не кричить, не свариться, а спокійним голосом питає: «Ось у мене на руках дитина, вона від голоду помирає, що мені робити?». А ти не маєш відповіді на це питання.
Або тобі дзвонять — ось, по цій адресі — там 40 людей у бомбосховищі, і вони вийти не можуть, бо завалило. І таких питань десятки і ти на них не можешь відповіді дати. Це найстрашніше…
Які служби ще функціонують у місті? Комунальні, поліція, що ще?
Ну які служби… Поліція? Там їх вбивають росіяни і паливо закінчується. І буквально кілька машин водоканала, які розвозять воду. ДСНС там майже всі машини розстріляно, вони не мають можливості виїжджати на пожежі.
Лише елементи інфраструктури функціонують.
А де цивільні люди воду беруть?
Якась незначна частина людей в приватному секторі може брати воду з колодязів. Плюс у людей немає опалення, вони спускали воду з систем опалення і користувалися цією водою. Хтось каже — в калюжах набираємо, коли був сніг, його топили…
Також в місті є три-чотири джерела, там вода виходить на поверхню. Комунальні служби там воду беруть і розвозять в декілька точок в центрі. Але ті джерела на півмільонне місто, 272 квадратні кілометри, це ні про що…
Що з заводами?
Нічого не працює. Все стоїть. Запустити це все вже не можна. «Азовсталь» розбомблено. Повністю. Дуже багато авіанальотів прийшлося на «Азовсталь».
Писали, що росіяни взяли в заручники пацієнтів лікарні…
Два дні тому один з інтернів вийшов на звʼязок. На дах заліз, якось зміг. Він сказав, що їх захопили. Виходити не дають, медичний персонал не випускають, навезли купу поранених росіян, і заставляють їх лікувати. Це остання інформація.
І який вихід з цієї ситуації ви бачите?
Ну я ж не військовий! Ми, як міська влада, хочемо одного. Щоб відкрився гуманітарний коридор і ми змогли туди доставити гуманітарну допомогу. 11 днів ми намагаємося туди її доставити! Наша остання гуманітарна колона чотири дня в дорозі, і ніяк росіяни не дають їй заїхати в Маріуполь. І є автобуси. Ми готові по три тисячі людей кожного дня евакуювати. Нам не дають.
Який вихід? Дати можливість нам завезти гуманітарну допомогу, та вивезти всіх, хто хоче виїхати. Ми готові це зробити. Вони не готові це дати.
Розуміючи, що перемоги в прямому протистоянні з українською армією вже не буде, вони намагаються примусити через такі страшні жертви та руйнування до якоїсь здачі. Шляхом знищення цивільних, інфраструктури. Ось так виглядає війна. Вони воюють не з армією України, а з населенням.
