15 вересня лідери Великої Британії, Австралії та Сполучених Штатів оголосили про підписання нової безпекової угоди, яка вже отримала скорочену назву AUKUS.
З одного боку, вона не стала сюрпризом – країни історично тісно співпрацюють у сфері безпеки, і її не варто розцінювати як створення нового військового альянсу.
З іншого, угода вже спричинила скандал та тертя у трансатлантичній спільноті та викликала шквал обговорень щодо можливих розкладів у Індо-Тихоокеанському регіоні.
Які безпекові наслідки матиме новий альянс? І чому його створення викликало таку гостру реакцію ЄС, а особливо Франції?
В режимі таємниці
Переговори розпочалися у квітні 2021 року, і про них не було відомо нікому з партнерів.
Саме тому підписання такої комплексної угоди стратегічного характеру в такі стислі терміни викликало певні здивування.
Три країни оголосили про стратегічне партнерство в Індо-Тихоокеанському регіоні, внаслідок якого Австралія отримає технології та для неї будуть побудовані американські атомні підводні човни.
Ця угода фактично означає відмову від франко-австралійського контракту вартістю 40 млрд доларів на будівництво 12 нових дизельних човнів, які повинні були замінити старі субмарини класу «Коллінз». На цей проєкт австралійці вже витратили близько 2,5 млрд доларів.
Цю домовленість вже називають найбільшою угодою з продажу одного типу озброєнь за декілька десятиріч, а також драматичним поворотом у багаторічному суперництві країн-корабелів.
Фактично США поділяться ядерними технологіями, які до цього вони надали лише Британії.
Попередньо оцінюється, що на реалізацію контракту знадобиться десять років, і тоді підводні човни зможуть розпочати патрулювання в регіоні. Існує думка, що до цього США можуть розмістити свої субмарини в Австралії на тимчасовій основі, але точної інформації ще немає. І перший підготовчий етап займе до 18 місяців.
Але AUKUS – це не тільки про субмарини. Угода також включає спільні розробки у сфері квантових комп’ютерів, штучного інтелекту та інших проривних військових технологій.
А головне – інтереси трьох країн збігаються у питанні стримування Китаю, який висловив ледь не найбільше занепокоєння новим альянсом.
Незадоволений Пекін
Під час оголошення угоди 15 вересня жоден з очільників держав не згадав КНР, але події останніх років та різка реакція офіційного Пекіна відразу дали знати: саме політика КНР у регіоні є однією з основних причин такого великого кроку Австралії.
США давно намагаються зменшити військовий вплив та можливості Китаю в регіоні, постійно шукають партнерів для реалізації цієї політики. Австралія за останні роки також стала більш активним гравцем, виходячи за межі Південної півкулі.
За словами експерта Центру європейських реформ (Лондон) Яна Бонда, Британський інтегрований огляд, представлений на початку року, дуже чітко визначає три основних аспекти політики стосовно КНР: «покращення спроможності для відповіді на систематичні виклики», «отримання позитивних відносин у сфері торгівлі та інвестицій», «співробітництво для вирішення транснаціональних викликів, таких як кліматичні зміни».
Раніше цього року Велика Британія відправила корабель Її Величності HMS Queen Elizabeth та ударну групу кораблів до Східної Азії, а також допоміжні судна ВМС до Південно-Східної Азії, деякі – терміном до п’яти років.
Також британці поновили увагу до оборонних домовленостей П’яти потуг (Five Power Defence Arrangements – комплексу оборонних угод Британії з Австралією, Новою Зеландією, Малайзією та Сінгапуром) та об’єднання розвідок Альянсу п’яти очей (Five Eyes alliance, складається з Британії, США, Канади, Австралії та Нової Зеландії), а також до підписання нової торговельної угоди з Японією.
Усе це вкладається в нове пост-Brexit вчення нової глобальної ролі для Великої Британії, де Лондон значну увагу приділяє саме Індо-Тихоокеанському регіону, але також і питанням стримування китайської експансії.
Пекін вже назвав цю угоду викликом і політикою часів холодної війни з менталітетом гри з нульовою сумою і недалекоглядними геополітичними концепціями.
Влада КНР також поставила під сумнів австралійські зобов’язання щодо ядерного нерозповсюдження, хоча формально угода не порушує міжнародні договори, а радше знаходить у них шпаринку.
Але реакція Китаю навіть близько за емоціями не дотягує до французької.
Дипломатичний демарш Парижа
Найбільш негативну реакцію щодо нової угоди очікували від Пекіна, але за фактом вона з’явилась з Парижа.
Дійшло навіть до виклику для консультацій послів Франції у США та Австралії та скасування французьким посольством у США великих заходів, присвячених франко-американському партнерству.
Річ у тім, що ще у 2016 році Франція та Австралія підписали угоди про побудову 12 підводних човнів вартістю, за різною інформацією, від 40 до 90 мільярдів євро. Тоді французи у запеклій боротьбі обійшли японців та німців.
Але з виконанням контракту все пішло не так гладко. Декілька разів ставало відомо про складну ситуацію з його виконанням, що французька сторона зриває графіки.
У квітні 2021 року навіть з’являлась інформація щодо можливого непродовження контракту на другу фазу.
Австралійська угода з французькою державною компанією Naval Group постійно стикалася з проблемами затримок, перевищення кошторисів та різних очікувань. Тільки у 2021 році домовились, що 60% виробництва буде зосереджено в самій Австралії.
Французький проєкт є проєктом атомних човнів, але на прохання Австралії його переробили під дизельні двигуни. Тому окремих спостерігачів, як-от Бенджаміна Хаддада з Атлантичної ради, дуже здивував аргумент офіційної Канберри, що зміна контракту спричинена технологічною та стратегічною потребою в атомних човнах.
Але, як зазначають усі спостерігачі, французька реакція передусім зумовлена не розривом контракту, а таємністю переговорів, манерою повідомлення про це французькій сторони і втратою довіри між стратегічними партнерами – саме так це сприймають у Парижі.
Тільки 30 серпня відбувся саміт міністрів оборони Франції та Австралії, на якому жодним чином не обговорювали можливість відмови від попередньо підписаного контракту. Більше того, сторони вийшли із заявою про стратегічний рівень відносин між двома країнами.
Лише у червні цього року була зустріч президента Франції Еммануеля Макрона з прем’єр-міністром Австралії Скоттом Моріссоном, де говорили про десятиріччя майбутньої співпраці, і хоча важливою темою переговорів були також проблеми з виконанням угоди з будівництва підводних човнів, але у фінальній заяві сторони наполягали на вирішенні всіх нюансів і ледь не особистому контролі Макрона за ситуацією.
Як потім говорили французькі дипломати, вони дізналися про нову угоди за лічені години до пресконференції. Тож не випадково, що французький міністр закордонних справ взагалі назвав американо-британсько-австралійську угоду «ножем у спину», сказав, що це нагадало йому політику часів Трампа і що союзники так не роблять.
Лорд Рікетс, колишній посол Великої Британії у Франції та НАТО, наголосив, що не варто недооцінювати реакцію Парижа: «Це не тільки злість, це справжнє відчуття зради через те, що Британія та США шість місяців вели переговори з Австралією за їхніми спинами».
Не варто, зокрема, забувати, що позиції Франції та США щодо Китаю значно різняться.
Париж не підтримував жорстку риторику часів президента Трампа. Водночас французькі кораблі регулярно проходять через Південно-Китайське море для демонстрації захисту права на свободу судноплавства, що якраз спрямоване проти політики Пекіна в цьому регіоні.
Відповідно, Париж вважав себе важливим партнером Вашингтона у протистоянні не економічному, але геополітичному впливу КНР у регіоні.
Крім того, Франція вважає себе важливою потугою в Індо-Тихоокеанському регіоні, оскільки має там заморські території – Нову Каледонію та Французьку Полінезію, що дає їй стратегічну і військову перевагу над іншими європейськими країнами.
Не варто забувати і про президентські вибори у Франції, які відбудуться вже у квітні.
Опоненти Макрона під час кампанії будуть використовувати втрату багатомільярдної угоди проти нього.
Але деякі британські експерти вважають, що і поточна емоційна і різка риторика Макрона також спричинена президентською кампанією та бажанням продемонструвати імідж лідера, який захищає національні інтереси держави, заграючи з правим електоратом.
Занепокоєння ЄС
Поки не до кінця зрозуміла офіційна позиція Євросоюзу, але європейські спостерігачі вже говорять про те, що Брюссель також недобре сприйняв цю новину, зокрема й через те, що оголошення про угоду фактично зірвало ефект від публікації Індо-Тихоокеанської стратегії ЄС, яка відбулася наступного дня.
Документ базується на квітневому плані дій і визначає сім сфер, де ЄС хоче посилити свій вплив: охорона здоров’я, безпека, збір даних, інфраструктура, навколишнє середовище, торгівля та океани.
Формально стратегія передбачає просування присутності в Індо-Тихоокеанському регіоні та протидію зростанню потуги КНР, висуває ідеї підписання торговельної угоди з Тайванем (який Китай вважає своєю частиною) та розміщення більшої кількості кораблів для збереження морських шляхів відкритими.
За словами очільника європейської дипломатії Жозепа Боррелля, стратегія відкрита для співпраці з Китаєм з таких питань, як зміна клімату, але завданням є поглиблення відносин з Індією, Японією, Австралією та Тайванем.
Фактично на презентації нової стратегії ЄС говорили про необхідність більшої автономії у європейській політиці в регіоні, більшої рішучості, та висловлювали жаль, що партнери не консультувалися з Євросоюзом перед підписанням угоди (особливо Велика Британія, яка після Brexit фактично звела до мінімуму безпековий діалог з ЄС).
Не треба також забувати, що зараз відбуваються переговори між ЄС та Австралією щодо створення зони вільної торгівлі, і французький міністр у справах Європи Клеман Бон вже заявив, що після цього скандалу «він не бачить, як вони зможуть довіряти австралійським партнерам».
Негативну реакцію отримала угода і від Нової Зеландії, але тут причини не в геополітиці, а в ядерному компоненті безпекової співпраці.
Австралійські медіа вже почали публікувати карикатури на прем’єр-міністра Нової Зеландіі в образі хіпі, яка бореться проти «клубу дорослих», називаючи так три країни-підписанти.
Водночас, за першою інформацією, угоду позитивно сприйняли в Токіо, де також воліють стримувати Китай та розвивати економічні й стратегічні відносини з США і Великою Британією.
* * * * *
Сьогодні можна констатувати, що наслідки підписання тристоронньої угоди матимуть тривалий ефект, і не тільки для безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Якщо Париж та Вашингтон не зможуть знайти порозуміння та знизити накал пристрастей, якими зараз переповнені офіційні заяви, в першу чергу французької сторони, то можна буде говорити про новий етап трансатлантичної кризи, яку тільки-тільки вдалося залагодити після німецько-американських загострень часів Трампа.
Звичайно, не варто чекати, що Франція знову повернеться до рішення щодо виходу з військової компоненти НАТО, як це було в 1966 році, і також через ядерні питання.
Але курс на більшу безпекову автономію Європейського Союзу отримує від Парижа набагато більший поштовх.
Для Джо Байдена ж ця ситуація є вкрай ризикованою.
Президент США отримав як шанс на покращення іміджу та компенсації «афганських втрат», так і нові важелі впливу проти китайської експансії в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Але водночас Сполучені Штати ризикують щонайменше заморозити стратегічний діалог з Францією, а можливо, й взагалі втратити довіру важливого партнера в Європі.
