Днями перехідна команда Байдена-Гарріс оголосила, хто відповідатиме за російський напрямок у Раді національної безпеки і впливатиме на формування політики американського президента у відносинах з Москвою.
Вибір команди нового президента впав на Андреа Кендалл-Тейлор – ексспівробітницю ЦРУ, колишнього офіцера розвідки, а нині – директорку одного з аналітичних центрів, що спеціалізується на питаннях безпеки.
"Маю честь охоче долучитися до цієї неймовірної команди Ради національної безпеки. Стаємо до роботи!" – написала Кендалл-Тейлор у Twitter після оголошення про її призначення.
Яким же є портрет чиновниці, що вже за кілька днів зможе формувати позицію Білого дому стосовно Росії та регіону довкола неї, включно з Україною?
Розвідниця проти Путіна
Головне, що можна сказати про "російську" радницю Джо Байдена – це те, що ця людина точно не стане адвокатом поліпшення відносин із Росією, принаймні, не за президентства Владіміра Путіна.
А якщо поглянути на творчий доробок Кендалл-Тейлор, то можна з певністю сказати: за російський напрямок у команді Байдена відповідатиме непримиримий критик Путіна, який при цьому добре розуміється на російській проблематиці.
Для початку дамо коротку довідку.
Народилася Андреа Кендалл-Тейлор у Сан-Дієго (Каліфорнія), отримала ступінь бакалавра в галузі політики в Принстонському університеті та кандидатський ступінь з політології у Каліфорнійському університеті.
До останнього часу вона була старшим науковим співробітником та директором Трансатлантичної програми безпеки в Центрі нової американської безпеки (CNAS).
Андреа Кендалл-Тейлор
У сфері її інтересів – проблеми національної безпеки, що стоять перед США та Європою з фокусом на Росії, авторитаризмі, загрозах демократії та стані трансатлантичної єдності.
До того як приєднатися до CNAS, Кендалл-Тейлор вісім років служила старшим офіцером розвідки.
З 2015 по 2018 рік, тобто вже під час російської агресії на Донбасі, була заступницею офіцера національної розвідки у справах Росії та Євразії в Національній раді розвідки (NIC) в кабінеті директора національної розвідки (DNI). У цій ролі вона керувала стратегічним аналізом розвідувального співтовариства США щодо Росії, представляла розвідку на міжвідомчих політичних засіданнях, надавала аналіз Раді національної безпеки, а також доповідала директору розвідки та іншим вищим співробітникам Білого дому та під час міжнародних зустрічей.
До приходу в NIC Кендалл-Тейлор була старшим аналітиком Центрального розвідувального управління (ЦРУ), де працювала над Росією та Євразією, політичною динамікою автократій та занепадом демократій.
Вона також є ад’юнкт-професором Школи зовнішньої служби Джорджтаунського університету. Її роботи публікували у численних журналах, включаючи Journal of Peace Research, Democratization, Journal of Democracy, Foreign Affairs, Washington Post, Washington Quarterly та Foreign Policy.
Що писала радниця Байдена про Росію та Україну?
Статті Кендалл-Тейлор здебільшого присвячені проблематиці авторитарних режимів, зокрема Росії та Китаю.
"Цілком очевидно, що не може бути перезавантаження, істотного покращення тону відносин з Москвою", – стверджувала вона у подкасті за участю колишньої заступниці генсека НАТО Роуз Геттемюллер на початку грудня минулого року.
Вона називала Байдена останнім трансатлантичним романтиком, а Путіна – цифровим диктатором.
Загалом про президента РФ майбутня керівниця російського напрямку у РНБ писала досить багато. І її висловлювання виглядають доволі промовисто:
"Протягом останніх 20 років Путін керувався головним чином своїм бажанням зберегти владу. З цією метою він послабив державу, ліквідував конкуренцію та персоніфікував політичну систему Росії. Хоча росіяни старшого покоління вважають Путіна тим, хто допоміг Росії подолати смуту 1990-х, насправді він перетворив країну на клептократію".
"Оскільки Путін відчужує Росію від Заходу, місце Росії у світі дедалі більше – поряд із режимами Башара Асада, Хасана Рухані, Ніколаса Мадуро та Сі Цзіньпіна. Таке товариство говорить саме за себе".
"Росія демонструє зв'язок між зростанням персоналізму та агресією. Незважаючи на те, що дії Путіна в Криму та Сирії були спрямовані на досягнення низки ключових російських цілей, також цілком ймовірно, що відсутність у Путіна внутрішніх обмежень збільшила рівень ризику, який він готовий допустити для досягнення цих цілей".
"В Росії влада зосереджена в руці однієї людини, і це – Владімір Путін [...] В усіх рішеннях, які матимуть наслідки, слово Путіна є головним".
"Поки США відступають від міжнародних справ, Путін насолоджується шансом своєї в них участі. Дехто стверджує, що Росія повинна мати все більшу вагу у вирішенні таких глобальних питань, як боротьба з тероризмом. Але коли Путін заповнює простір, яким поступаються США, він нарощує вплив та імпульс, який він може врешті використати для підриву зовнішньополітичних інтересів США".
"Путін посилює російський вплив за допомогою дешевих засобів – обмежене військове втручання, кібероперації та кампанії, що коштують відносно недорого. В Україні та Сирії, наприклад, Кремль застосував стільки сил для досягнення своїх цілей, щоб загальні витрати складали незначний відсоток ВВП РФ".
Не оминула Кендалл-Тейлор своєю увагою і російську агресію проти України.
"Своїми агресивними діями Путін підірвав здатність України в короткостроковій перспективі здійснювати політичну траєкторію на Захід, навіть якщо ворожість до РФ посилила довгострокову прихильність Києва до Заходу".
"Путін, швидше за все, і надалі застосовуватиме свій нахабний підхід, оскільки у Грузії, Україні та Сирії він дізнався, що це працює. Він побачив, що застосування військової сили покращує переговорні позиції Росії із Заходом".
"Зростаюча нахабність Путіна і, що важливо, відмова Заходу адекватно реагувати на його кроки дозволили йому накопичити значний геополітичний імпульс протягом останніх п’яти років […] Ось чому для Сполучених Штатів та Європи надзвичайно важливо твердо та послідовно реагувати на події, подібні до тих, що відбулися в Азовському морі у листопаді 2018 року. За відсутності чіткої реакції Заходу Путін або продовжить свій нинішній шлях, або поступово посилить свою агресивну поведінку".
Як експертка з авторитарних режимів, Кендалл-Тейлор також приділяла значну увагу Китаю і, зокрема, його взаємодії з Росією.
"Своїми діями Росія і КНР кидають виклик глобальному порядку, який очолюють США".
"Москва і Пекін використовують хвилю націоналізму і дискусії про суверенітет, щоб довести: підтримка Заходом демократичних інститутів – зовнішній вплив, якому необхідно протидіяти".
"Роль КНР була б менш активною без зусиль Росії щодо ослаблення демократичних інститутів і зниження прихильності до демократії. Ця динаміка особливо помітна у Східній Європі і на Балканах, де зусилля Росії з дискредитації демократії і ЄС здійснюються в тандемі з інфраструктурними інвестиціями Китаю".
"Західні лідери занадто довго вважали, що глибока недовіра і суперництво завадять Росії і Китаю співпрацювати. Їхній прогноз не виправдався. Стратегії двох країн, навпаки, стали підсилювати одна одну".
Що чекає на відносини Білого дому з Кремлем?
Та перейдемо до головного. Яким же бачить майбутнє відносин з Росією профільна радниця нового американського президента?
Про це також можна дізнатися з її статей.
Вона вважає за необхідне підтримувати і навіть посилювати санкції проти російської еліти у відповідь на подальші незаконні дії РФ – але наголошує, що американська політика не повинна обмежуватися лише санкціями. І попри всю критичність у ставленні до Путіна, Росію загалом вона не вважає ворогом і думає, що Штати мають лишити простір для примирення після того, як чинний володар Кремля піде з посади.
"Сполучені Штати повинні краще позиціонувати себе для поліпшення відносин з Москвою після відходу Путіна та працювати над зменшенням ризику посилення союзу між Росією та Китаєм", – вважає експертка.
Схоже, що тотальний економічний тиск на РФ (на кшталт відключення від SWIFT) за Байдена не буде предметом розгляду.
На думку Кендалл-Тейлор, політика США, спрямована на економічне скалічення Росії, у довгостроковій перспективі здатна нашкодити самим Сполученим Штатам. Тому, вважає вона, США повинні змінити свій підхід і застосовувати альтернативні підходи, щоби продемонструвати росіянам, що Путін веде Росію в неправильному напрямку.
"Побудова відносин, у тому числі з молодими росіянами, є найкращим вибором для стабілізації відносин з постпутінською Росією. США повинні робити більший акцент на програмах, спрямованих на те, щоб показати росіянам, що Путін є перешкодою для кращого способу життя, демонструючи паразитичний характер путінського режиму".
Поряд з підтримкою громадянського суспільства в Росії Кендалл-Тейлор виступає за аналогічну підтримку країн регіону.
А отже – і України.
"США повинні надати пріоритет підтримці демократії та належного урядування у Центральній та Східній Європі та посилити спроможність США та Європи боротися з незаконними фінансами, відмиванням грошей та іншими корумпованими мережами, які Росія використовує для проникнення в західні суспільства".
Остання цитата добре резонує з поглядами обраного президента Джо Байдена, який завжди виступав за підтримку України через її роль у стримуванні Росії.
Підсумовуючи, російським напрямком у Раді нацбезпеки США опікуватиметься людина, обізнана у процесах, які відбуваються у Росії, яка є непримиримим критиком Путіна, втім, не переносить ставлення до нього на всю Росію. Що важливо – її погляди не контрастують із вже відомими думками нового президента США.
І хоча деякі її думки можуть "не дотягувати" до очікувань частини українців, та одне є безумовно позитивним: доба спроб домовитися з Путіним, схоже, відходить у минуле.
І це не може не бути доброю новиною для України.
