У понеділок у штабі Маї Санду, щойно відсвяткувавши її перемогу на виборах президента, почали готуватися до нової виборчої кампанії. Майбутня очільниця Молдови готується піти шляхом свого українського колеги Володимира Зеленського і буде намагатися розпустити парламент, щойно отримає президентські повноваження.
На перший погляд, цей намір можна лише вітати.
Прозахідна кандидатка здобула сенсаційну перемогу із відривом у 15% від свого проросійського опонента, чинного президента Молдови Ігоря Додона, але для проведення реальних реформ у державі їй необхідна підтримка парламенту. Та й нинішній склад парламенту Молдови, через специфіку його обрання, і близько не представляє інтереси суспільства.
Але домовленості, на які доведеться піти Санду для розгону парламенту, схоже, викличуть чимало запитань. Адже її ситуативними союзниками на цьому шляху можуть стати учорашні вороги, у тому числі антизахідні сили, популісти та ті, хто замішаний у корупції.
Приниження Додона
«Ми не повинні допустити дестабілізації в країні. Я знаю, що зараз є бажаючі кинути країну в прірву нової політичної кризи», – з такими словами Ігор Додон звернувся у понеділок до парламентських політичних сил Молдови.
Чинний президент та очільник найвпливовішої політичної сили у парламенті, Партії соціалістів республіки Молдова (ПСРМ), наголосив, що він робить перший крок для «зупинки дестабілізації» – визнає свою поразку і відмовляється від анонсованих ним раніше акцій протесту з цього приводу. А натомість – пропонує усім парламентським політичним силам сісти за стіл переговорів із ним та перегорнути сторінку, наповнену ворожнечею. «Вибори завершилися», – пояснив президент.
Вибори в Молдові дійсно лишили суспільство розколотим та поляризованим, ЄП на цьому також наголошувала.
Втім, заява Додона про примирення лишала неоднозначне враження – передусім через те, що саме його штаб найбільше доклався до створення атмосфери ворожнечі. Чорнуха і фейки, образи і хамство стали візитівками кампанії чинного президента. Його перетворення на «миротворця» у перший день після поразки не викликало довіри не лише у журналістів.
Але у вівторок усі партії відповіли Додону жорсткою відмовою.
А дехто ще й не впустив нагоди кольнути чинного президента.
Кілька опозиційних політиків заявили, що Додону нині треба вивчати не думки партій, а кримінальний кодекс, а лідер партії Pro Moldova Андріан Канду натякнув, що вже не сприймає Додона як чинного главу держави – попри те, що формально його повноваження триватимуть до інавгурації нового президента. «Ми вважаємо, що єдина, хто може провести консультації з парламентськими фракціями та групами – це обрана президентка Санду», – заявив він.
Точніше, у парламенті був один виняток.
На заклик Додона про діалог відгукнулася його рідна партія соціалістів, яка негайно із ним зустрілася. Але цього замало. Бо всі розуміють, що мета була іншою, аніж просто поговорити із соратниками.
На кону – подальша робота парламенту.
Адже провал «консультацій Додона» став кроком до його можливого розпуску та перезавантаження.
Шлях Зеленського
У Молдові, на відміну від України, повноваження президента є дуже обмеженими. І нехай перемога Маї Санду привернула увагу світу і стала таким собі символом змін у цій державі – та її реальний вплив на політику держави буде украй обмеженим без підтримки з боку парламенту та уряду.
Партія Санду за назвою PAS (Partidul Acțiune și Solidaritate, у перекладі українською – «Дія і солідарність») нині перебуває в опозиції.
У Молдові діє уряд меншості, сформований із кандидатів від соцпартії Додона. Через це президентові вигідне збереження чинної ситуації після завершення його повноважень. У цьому разі політичну відповідальність за неуникну кризу через пандемію візьме на себе Санду, натомість реальне керівництво державою та контроль фінансових потоків лишиться у соціалістів.
Але є одне «але».
Президент Молдови за конституцією має право розпустити парламенту і перезавантажити державну систему. Тож у штабі Санду не приховують, що вже зараз шукають юридичні підстави для такого кроку.
Конституція визначає дві умови, за яких дострокові вибори стають можливими. Це або блокування роботи парламенту (з будь-якої причини) протягом трьох місяців, або нездатність парламенту затвердити новий уряд. Парламент Молдови не проводить засідань і не ухвалює законів вже з 11 вересня. Спершу засідань не було через те, що кілька депутатів, включно зі спікеркою, підхопили COVID. Потім було не до засідань через розпал передвиборчої кампанії.
Втім, причина не має значення – головне, що вичерпання тримісячного терміну вже не за горами.
І саме тому для Ігоря Додона було важливо домовитися зустрітися з іншими партіями. І навіть отримавши відмову, Додон не здався. У середу в Кишиневі збереться аналог української «погоджувальної ради ВР», який має домовитися про наступне парламентське засідання.
Для соратників Додона достатньо домовитися хоча б із однією з партій, зібрати у залі 50%+1 голос та ухвалити у сесійній залі будь-який закон – і тримісячний термін «обнулиться». У цьому разі Санду доведеться умовляти чинного прем’єра подати у відставку, або шукати «творче прочитання» конституції, розпустивши парламент сумнівно законним шляхом. Так, як це зробив свого часу новообраний президент Зеленський.
Впевненості у тому, що Санду готова почати президентство з такого кроку, не мають навіть її соратники.
Дружба із ворогами
Важлива деталь. Те, що чинний парламент Молдови, обраний на початку минулого року, не має багато шансів дожити до кінця свого терміну і напевно буде розпущений достроково, загалом не викликає суперечок у Молдові.
Суспільний запит на це – дуже високий, тому навіть соціалісти визнають цю потребу.
Питання лише в тому, коли це відбудеться та за якими правилами пройдуть нові вибори.
Річ у тім, що за останні півтора року Молдова дуже змінилася. Тут відбулася «тиха революція», що дозволила повалити, здавалося, всесильного олігарха Влада Плахотнюка, який, системно перекуповуючи депутатів у парламенті, роками зберігав практично необмежену владу в країні, тримаючи під контролем судову, правоохоронну систему, місцеву владу та уряд.
Щоби повалити Плахотнюка, минулого літа у парламенті об’єдналися політичні вороги – блок ACUM із Санду на чолі та соцпартія Додона. Їхня коаліція проіснувала лише 5 місяців, після чого ACUM пішов у опозицію, а соціалісти, маючи найбільшу фракцію у парламенті, перебрали владу на себе.
Маї Санду часом дорікають цією історією, хоча в її команді досі впевнені, що це був правильний крок.
Так, вага проросійської ПСРМ від цього зросла – але ж всесильний Плахотнюк, який був головним публічним ворогом Санду, втратив владу і був змушений тікати з країни (до того ж, схоже, безповоротно).
Але тепер, схоже, їй доведеться йти на ще більш неприродний союз.
Парламент вийде розпустити якнайшвидше лише у разі, якщо про це домовляться усі, за винятком соціалістів Додона. А це означає, що Санду буде змушена домовлятися про це із тими, кого вона донедавна називала своїми найзапеклішими ворогами.
Це експрем’єр Павел Філіп та ексспікер Андріан Канду, які донедавна були найближчими соратниками Плахотнюка, а нині очолюють у парламенті групи Демпартії та Pro Moldova. Так, зараз вони кажуть, що порвали стосунки з біглим олігархом, але рік тому Санду звинувачувала у корупції також особисто їх!
І навіть ще гірше.
Розпуск парламенту буде неможливий без згоди групи «нерукоподатної» групи Pentru Moldova, сформованої із соратників лівого популіста Ілана Шора, який зараз втік з країни через звинувачення у причетності до «крадіжки сторіччя» у 2014 році, під час якої з трьох банків Молдови безслідно зник мільярд євро (тобто 12% річного ВВП держави!).
А отже, домовлятися доведеться і з ними.
«Брудне» президентство?
Чи піде новообрана президентка, яка здобула владу на гаслах боротьби проти корупції, на ситуативну співпрацю зі своїми «класовими ворогами»?
Є підстави припускати, що відповідь – «так». Бо такою є реальна політика.
Історія 2019 року, коли Мая Санду погодилася на тимчасовий союз із соціалістами, попри ідеологічні розбіжності з ними, є живим свідченням того, що вона готова ухвалювати рішення, здатні вдарити по її рейтингу, якщо мета це виправдовує. А це – саме така ситуація. Попри всю проблемність співпраці з командою Шора, треба визнати: ситуативний союз заради розпуску парламенту (і можливо, зміни виборчого законодавства) видається цілком виправданим, якщо він не буде супроводжуватися гарантіями недоторканості тощо.
Натомість у разі, якщо Санду категорично відмовлятиметься від співпраці з «брудними» політичними силами Молдови, вона ризикує увійти в історію як президентка, яка втратила історичний шанс і лишилася безкомпромісно чесною, але геть неефективною.
Ба більше, співпрацювати з кимось із учорашніх «ворогів» доведеться і після виборів, адже створення «монобільшості» за результатами виборів у Молдові є практично нереальним.
Наразі джерела «Європейської правди» у команді новообраної президентки кажуть, що, швидше за все, вони візьмуть у коаліцію лише прозахідні сили. Включно із «уламками» партії Плахотнюка.
«Ще одна коаліція з Додоном для нас – не варіант. В одну річку двічі не увійти. А от Демпартія – інше питання. Плахотнюк все одно втік і не повернеться до Молдови. І відповідь на запитання про те, хто є людиною Плахотнюка у парламенті, вже є не настільки очевидною», – пояснив логіку один зі співрозмовників ЄП.
