Липень 2019 року. Дніпро. Цех заводу «Південмаш». Глава ОПУ Андрій Богдан телефонує меру Києва Віталію Кличку, щоб президент міг запитати у нього, чому столиця не розраховується за дніпровські трамваї. Президент плутано і дещо невпевнено «вичитує» київського мера, Богдан весь час йому щось підказує, уточнює, перебиває.
Грудень 2019-го. Запис новорічного концерту «Вечірнього кварталу». У першому ряду сидить президент Володимир Зеленський. По обидва боки від нього розташувались його помічники – Сергій Шефір та Андрій Єрмак. Глава Офісу президента Андрій Богдан сидить віддалік зі своєю супутницею та двома заступниками.
19 січня 2020 року. Аеропорт Бориспіль. Довга шеренга вищого керівництва держави зустрічає тіла українців, які загинули внаслідок збиття літака МАУ в Ірані. По центру стоїть невисока постать президента Зеленського. Біля нього спікер парламенту Дмитро Разумков та прем'єр Олексій Гончарук, за ними – перший помічник Шефір та позаштатний помічник Єрмак. Глави ОПУ Богдана у Борисполі взагалі немає.
Між цими трьома картинами вміщається дотеперішнє президентство Володимира Зеленського. Для опису його першого року при владі можна, як казав сам президент у зверненні, використовувати різні «зростання ВВП, падіння інфляції, імплементацію, диверсифікацію та інші незрозумілі терміни».
Але найцікавішою тенденцією буде віддалення від президента глави його Офісу Андрія Богдана. І поступове нарощування впливу іншого Андрія – Єрмака.
Андрій зовнішнішніх справ vs Андрій внутрішніх справ
Коли 20 травня Володимир Зеленський з Грушевського пішки прийшов на Банкову та зайшов у свій робочий кабінет, перед ним постали дві великі проблеми.
Перша – зовнішня – війна з Росією. Друга – внутрішня – бідність, причинами якої були й економічні негаразди, і корупція, і низькі доходи, і високі тарифи, і.., і.., і...
Фактично від самого початку роботи нової команди в оточенні Зеленського виокремилось дві фігури, які якраз і відповідали за вирішення головних проблем. Обох звуть Андріями.
Андрій Богдан, ставши главою Офісу президента, сконцентрувався на вирішенні внутрішніх питань.
Саме він мав вирішальний дорадчий голос при Зеленському у питаннях розпуску Верховної Ради, ведення кампанії, наповнення списку партії «Слуги народу» і оперативного пошуку кандидатів на округи, перезапуску ЦВК.
У перші місяці президентства Зеленського часом могло здатися, що не він, а саме Богдан насправді керує країною.
Врешті – формування уряду так само відбувалось за активної участі Богдана. Чинного прем'єра Олексія Гончарука спершу на Банкову, а потім і в Кабмін запропонував саме глава ОПУ.
Він же понятійно, між своїми, відповідає за те, щоб уряд Гончарука показував результати, а не лише свою відданість президенту.
Інший член найближчого кола Зеленського, Андрій Єрмак, закрив собою вирішення зовнішньої проблеми.
Як пояснив УП один із чинних високопосадовців, після приходу Зеленського Росія активно шукала виходу на нового президента.
«Росіяни ж лишились ті самі. У них ті самі люди відповідають за Україну. А у нас все змінилось. І вони після президентських виборів шукали виходи на всіх, кого могли. Навіть на Авакова виходили. Вийшли і на Єрмака. А той сходив до Зеленського, отримав добро і почав говорити з росіянами», – розповідає співрозмовник УП.
Розмови Єрмака з куратором України в Москві Дмитром Козаком швидко почали давати результат. Обмін полоненими 35 на 35 у вересні 2019 року, коли окупанти звільнили Сенцова, Кольченка, Клиха, Сущенка, моряків та решту. Повернення захоплених Росією українських кораблів і як апогей – зустріч у «нормандському форматі».
Після кожного такого досягнення Єрмак, про якого раніше ніхто не чув, ставав усе публічнішим і все ближче на фото підсувався до президента Зеленського. Відтісняючи Андрія Богдана.
Як посварились Андрій Йосипович і Андрій Борисович
19 січня на церемонії прощання із загиблими в Ірані Андрія Богдана не було не просто так.
Як переконують два співрозмовники УП у владній команді, відсутність глави Офісу президента на заході стала наслідком конфлікту з Андрієм Єрмаком.
Начебто глава ОПУ, узгоджуючи деталі заходу, розмістив позаштатного радника президента у другий ряд – за спинами спікера, президента і прем'єра. Де тому і годилося б бути, згідно з дипломатичним протоколом.
Однак Єрмак, який відповідав за вирішення «іранської кризи», і який доклав чимало зусиль для того, щоб загиблі повернулись додому, вважав, що Богдан чинить несправедливо. Про що і заявив президенту.
Зеленський заступився за свого помічника. Глава ОПУ на це сказав: «Тоді не прийду я». І таки не прийшов.
Ця дрібна сварка, як розповідають очевидці життя нинішньої владної верхівки, не є епізодичною. Несприйняття двома Андріями один одного переросло в перманентний побутовий конфлікт. Причин цьому багато.
Перш за все, це кардинально різні люди. Богдан – гедоніст із авторитарними звичками. Він прийшов у владу змінювати і робити це негайно. За характером він вибуховий, креативний, нестримний і взагалі нестриманий.
Так званий «турборежим» був його ідеєю. І це найбільш комфортний для Богдана стан існування та роботи.
На початку кар'єри Зеленському-президенту був потрібен саме такий провідник у світ політики. Якби Богдана не було, його слід було б вигадати. Інакше Зеленському би не вдалося так швидко консолідувати майже усю владу в країні.
Вплив Єрмака на Зеленського має іншу природу.
Підкреслена відданість і ефективність у роботі з росіянами швидко підвищувала авторитет Єрмака в очах Зеленського.
На відміну від Богдана, помічник президента – стриманий, уміє сподобатись і домовитись. Тихі розмови в порожніх дорогих ресторанах – ось стихія Єрмака. Він не просить посад і готовий до будь-якого завдання. Тільки якщо його ставить президент.
«Я в політиці тільки тому, що там є така людина як президент Зеленський», – неодноразово повторював Єрмак на багатьох зустрічах. Але якось в розмові з УП додав: «Якби я хотів отримати якусь посаду, то я б її, швидше за все, отримав».
Занурений по лікті в апаратну роботу Богдан та абсолютно вільний міжнародник Єрмак і складають сьогодні два полюси найближчого оточення Зеленського.
Поступово магнітне поле одного з полюсів почало збільшуватись, заходячи на територію іншого. Як, наприклад, у ситуації з розстановкою сил у Києві.
Свого часу глава ОПУ пішов на відкриту конфронтацію з чинним мером столиці та главою КМДА Віталієм Кличком. Саме Богдан наприкінці липня минулого року був драйвером зміщення Кличка і розділення посади мера Києва та керівника КМДА – аби президент міг призначити туди свою людину.
У боротьбі проти Кличка Богдан проводив брифінги, жорстко опонував меру Києва у студії Шустера. На Банковій навіть серйозно думали про дострокові вибори у столиці…
Аж поки в історії не з'явився Єрмак. За інформацією УП, помічник президента став на захист Кличка. Він переконав Зеленського, що мера чіпати не варто і до осені 2020 року про вибори в Києві краще взагалі не думати.
Це був непублічний ляпас керівнику ОПУ, який відкрито збивав Кличка.
Останнім часом Єрмак починає нарощувати вплив на регіональну політику. За даними УП, на нього орієнтуються як мінімум кілька голів ОДА: Донецької – Павло Кириленко, Луганської – Сергій Гайдай, Миколаївської – Олександр Стаднік.
Різними були позиції Богдана та Єрмака стосовно заяви про відставку Олексія Гончарука.
Співрозмовники УП в команді президента розповідають, що керівник Офісу президента відразу був проти звільнення Гончарука. Єрмак не підтримав відкрито відставку прем'єра. Але, за даними УП, змусив Зеленського хоча б оцінити таку можливість.
«Ми якось сиділи за одним столом з президентом, Богданом, Єрмаком та іншими. І це неможливо було витримати. Вони одне одного обстьобують, посилають, як стара сварлива пара. В такій атмосфері працювати неможливо», – поділився з УП один зі співрозмовників із вищого ешелону влади.
«Та вони верещать одне на одного на рівному місці! Причому Єрмак може непомітно провокувати Богдана. А ви ж Йосиповича знаєте – його й провокувати не треба», – додає один з впливових членів Зе!команди.
Тож зараз найближче оточення Зеленського ніби підключене до джерела постійної напруги. Все тому, що поки Богдан концентрував для президента владу, Єрмак концентрував вплив на її джерело – самого президента.
«Як наростив вплив Єрмак? Проблема в тому, що насправді він разом із Шефіром нічого особливо в Офісі і не робить. Богдан сидить в своєму кабінеті, дрючить депутатів, дзвонить міністрам і за весь день разів три-чотири піднімається до Зеленського. А Єрмак і Шефір на четвертому поверсі живуть (на 4 поверсі Офісу розташований кабінет президента – УП)», – пояснює один із впливових співрозмовників УП в Зе!команді.
«Тому хто за всіма факапами стоїть? Очевидно, що Йосипович. А хто кльовий? Зрозуміло, що Борисович», – додає він.
Ця тиха війна двох Андріїв президента – річ досить марна. Їхній приклад показує, що авторитет в очах Зеленського можна заслужити ефективністю, а не відданістю.
А з цим у стратегічній перспективі проблеми що у Єрмака, що у Богдана досить великі.
Глава Офісу президента в міру свого уявлення про процедури і способи комунікації з депутатами та міністрами, встиг зіпсувати стосунки ледь не з усією фракцією «Слуги народу» і багатьма міністрами. Бути ефективним у такій ситуації досить складно.
Але і Єрмак не у кращій ситуації. Його головна задача – домовитись з росіянами – за самим визначенням малоймовірна. Можна скільки завгодно зустрічатись з козаками-сурковими і навіть підписувати розведення військ у «Норманді», але те, що офіційний Київ бачить як кроки до миру, Москва сприймає лише як спосіб вичекати і вдарити знову.
Прицільні фатальні обстріли, які знову почались по позиціях України на Донбасі, можуть бути зайвим тому підтвердженням.
Але війна найближчих людей – не найбільша проблема президента Зеленського. Головну ваду його політики, сам того не прагнучи, сформулював прем'єр Олексій Гончарук: у президента «туман в голові».
Лишимо конкретне значення цих вирваних із контексту слів главі уряду. Вони важливі швидше як образ.
За 8 місяців президентства, завалений рутиною і постійними, достойними співчуття і розуміння, кризами, Володимир Зеленський не спромігся сформулювати чітке бачення країни, яку він хоче побудувати.
Його резонансне новорічне привітання можна сприйняти як спробу артикулювати власне бачення консолідуючої ідеї для нації. Але навіть в ньому усе зводиться до досить туманного формулювання «квітуча країна, єдина кожного дня, де всі поважають кожного українця».
Коли величний американський президент Джон Кеннеді намагався консолідувати розділену і втомлену американську націю, він запропонував їй освоювати космос.
«Це дуже важко, і саме тому це слід зробити», – звучав заклик лідера до свого народу.
Освоїти космос. А не освітити вулицю. Погодимося, різниця є.
