Успіх Володимра Зеленського і «Слуги народу» на виборах зробив цих людей відповідальними за те, що буде відбуватись в Україні у найближчі п'ять років.
Звісно, більшість людей в Кабміні зміниться, а от проблемні питання, які доведеться вирішувати їхнім наступникам, будуть тими ж самими. Перед новим складом уряду стоїть чимало викликів. Частину з них редакція ЕП перелічила нижче, але, скоріше за все, це неповний список і викликів набагато більше.
У будь-якому разі, окреслити їх в рамках однієї статті не представляється можливим, а наш shortlist — це більше про наболіле. Отже, які проблеми зобов'язаний вирішувати новий уряд у першу чергу?
Ринок землі
Безумовно, земельна реформа буде одним з найбільших викликів для нового уряду.
Скасовувати чи не скасовувати мораторій? Це питання не стоїть в порядку денному команди Зеленського та представників його політичної. Виходячи з риторики президентського офісу, наразі обговорюється, за якою моделлю буде відкритий ринок землі, і наскільки швидко.
За словами керівника Офісу президента і одного з кандидатів на посаду прем'єр-міністра Олексія Гончарука, відповідний законопроект повинен бути ухвалений до кінця 2019 року.
«У нашій команді є розуміння, що якщо цього не зробити цього року, то буде досить складно», — заявив він в інтерв'ю Bloomberg.
Зрештою публічна підтримка командою Зеленського ринку та презентація конкретної концепції законопроекту — те, чого не вистачало, щоб почати предметну дискусію з усіма зацікавленими сторонами.
Хто буде автором цього бачення, Офіс президента, парламент чи Кабмін, не має значення. В будь-якому разі саме урядовці і профільні відомства будуть на передовій і нестимуть найбільшу відповідальність за земельну реформу.
Наразі багато знаків питання — чи буде у іноземців право купувати землю, чи будуть вводитись обмеження, чи можуть фермери розраховувати на фінансування, хто матиме пріоритетне право на купівлю, чи варто починати з торгівлі державною землею та інше.
Задовільнити усіх точно не вдасться. Тож майбутньому Кабміну в цій ситуації буде нелегко.
Вирубка і незаконне вивезення українських лісів
Мораторій на експорт лісу-кругляку 2015 року так і не вирішив головної проблеми, через яку він був запроваджений — він не зменшив обсяги вирубки лісів.
Так, за даними дослідження британської неурядової організації Earthsight, яка займається вивченням проблем незаконної вирубки лісів у світі, у 2018 році Україна стала найбільшим експортером нелегальної деревини в ЄС.
Мораторій не врятував ситуацію, оскільки закон дозволяє вивозити ліс під виглядом дров. Згодом стало зрозуміло, що мораторій на ліс тільки стимулював пропаганду, і вся торгівля лісом перейшла в тінь.
Через відмову його скасування у 2017 році Єврокомісія відмовилася надавати Україні транш на суму 600 млн євро. Це викликало торгівельну суперечку між Україною та ЄС в рамках асоціації про вільну торгівлю.
Наразі перед владою постає питання, як налагодити відносини з Європейським союзом, запобігти знелісненню і захистити інтереси українських деревообробних підприємств. Так само вимагає очищення і сама галузь, адже її уже ставлять в один ряд з нелегальним ринком бурштину та спирту через напівбандитські угрупування, які контролюють лісгоспи.
Щоб зменшити корупційні ризики і зловживання у лісовій галузі, потрібна комплексна реформа Державного агентства лісових ресурсів. Ініціювати початок реформи в галузі може саме уряд. Чи вдасться навести лад у цьому корупційному болоті з «темними» лісгоспами, покаже час. Але на порядку денному уряду таке питання є.
Важка спадщина — новий ринок електроенергії
1 липня в Україні запрацювала нова модель ринку електроенергії. Перед запуском Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк та представництв ЄСрадили владі не поспішати із запуском, вказуючи на очевидні проблеми.
Утім, уряд Володимира Гройсмана вирішив, що відтягувати більше не можна. За новими правилами енергоринок працює вже місяць і якщо остаточні висновки робити зарано, то основні больові точки нового ринку вже вийшли на поверхню.
Оскільки Гройсман на повну готується до «цивілізованої передачі влади» наступникам, очевидно, що до них перейдуть і основні проблеми енергоринку, які потребують негайного вирішення.
А там зараз вистачає роботи. Нацкомісія з питань енергетики та комунальних послуг визнана неконституційною — треба писати новий закон. Заблоковані виплати виробникам «зеленої» енергії через позов Коломойського.
Зростання цін для промисловості на 30% замість обіцяних Гройсманом 5-6%, через що б'ють на сполох українські металурги. Або, наприклад, «Укргідроенерго», яке працює в передаварійному стані.
Домовитись з МВФ
У 2018 році Україна підписала з Міжнародним валютним фондом програму stand-by. Вона розрахована на 14 місяців. Протягом цього часу країна може отримати 3,9 млрд дол, якщо знайде спільну мову з кредиторами.
Утім не все так просто. За цей час Київ отримав лише один транш у розмірі 1,4 млрд дол. Після цього програма стала на паузу.
Новому уряду, скоріше за все, доведеться домовлятись про нову програму. ЕП уже писала про те, що Україна зацікавлена в довгостроковій програмі EFF або stand-by. EFF краще, бо повернення взятих траншів більше розтягнене в часі.
Нещодавно Фонд повторно заявив про те, що готовий повернутися в Україну для продовження комунікації про нову програму — «після парламентських виборів, як тільки новий уряд буде здатний визначитися з пріоритетами своєї політики».
Як відомо, меморандум підписує чотири особи: президент, глава НБУ, міністр фінансів та прем’єр-міністр. З цієї четвірки прізвища двох останніх сьогодні ще невідомі. Хоча, за інформацією ЕП, у Оксани Маркарової непогані шанси залишитись міністром фінансів в новому уряді.
Пенсійна реформа. Другий рівень
Реформувати пенсійну систему пробували всі прем’єри: і Микола Азаров, і Арсеній Яценюк, і Володимир Гройсман.
Останній масштабний урядовий реформаторський закон Рада ухвалила восени 2017 року. Тоді депутати змінили підходи до перерахунку пенсій та провели тотальну ревізію спецпенсій та пільг.
Після цього активізувалась дискусія про наступний крок — запровадження другого накопичувального рівня. Уряд Володимира Гройсмана планував ввести його ще з 2018 року, однак кожного разу це питання відкладалось у довгу шухляду.
Солідарний або перший рівень пенсійної системи передбачає, що сплачені бізнесом та застрахованими особами кошти до Пенсійного фонду одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам. Левова частка таких коштів — це ЄСВ. Зараз цього ресурсу не вистачає.
Обов'язковий накопичувальний або другий рівень пенсійної системи передбачає, що людина протягом життя відкладає частину доходу на спеціальний рахунок. Ці кошти інвестують в цінні папери або інші фінансові інструменти. Передбачається, що сума накопичень та інвестиційний дохід збільшують в перспективі розмір майбутньої пенсії.
До виборів на порядку денному майоріли два законопроекти щодо запровадження накопичувальної пенсійної системи. Перший — депутатський — лежав в парламенті з липня 2017 року і з'являвся у порядку денному Верховної Ради 19 разів, але жодного разу не виносився на голосування.
За два дні до першого туру президентських виборів, Національна комісія цінних паперів і фондового ринку також оприлюднила свій законопроект про введення обов'язкового накопичувального рівня. Чи скористається новий Кабмін цими напрацюваннями, важко сказати.
Поки що з впевненістю можна сказати, що ця тема стане дискусійною в парламенті — в складі «Слуги народу» є прихильники різних моделей другого рівня.
Проте для початку урядовцям треба буде переконати міжнародних кредиторів у необхідності такого кроку, в тому числі МВФ. Важливою в цьому процесі також буде позиція Світового банку. Досі думки кредиторів зводилась до того, що введення другого рівня пенсійної системи не на часі.
На виведений капітал чи на прибуток
Проблема податку на виведений капітал в тому, що створюючи стимули для підприємців інвестувати більше у свій бізнес, він ще може бути причиною величезної діри в державному бюджеті. Принаймні в перші роки впровадження ПнВК цього точно не оминути. Саме цього найбільше бояться міжнародні кредитори, а саме МВФ.
Основна ідея податку на виведений капітал полягає в наступному: прибуток, отриманий підприємством, не обкладається податком до тих пір, поки він не виплачується власникам у вигляді дивідендів.
Політична і експертна дискусія навколо запровадження податку на виведений капітал триває понад три роки. У липні 2018 президент Петро Порошенко вніс в Верховну Раду законопроект про введення ПнВК з 1 січня 2019 року як пріоритетний.
Комітет з питань податкової та митної політики рекомендував Раді прийняти його за основу. Мінфін також «включився» і почав шукати бюджетні компенсатори. Проте до його розгляду по-суті справа не дійшла: знайти компенсатори не вдалось, ведення ПнВК ризикувало розбалансувати бюджет і зірвати співпрацю з МВФ.
Як буде виплутуватись з цієї ситуації майбутній уряд, поки що незрозуміло. В Офісі президента налаштовані на просування відповідного законопроекту, але лише за наявності компенсаторів бюджетних втрат.
Що робити/нічого не робити з ФОПами
«Спрощенка» — це також палиця на два кінці. З одного боку вона дозволяє бізнесу законно мінімізувати податкове навантаження, з іншого — залишається неймовірно чутливим соціальним питанням.
МВФ свого часу наполягав на її ліквідації. Були і окремі депутатські ініціативи, якими передбачалось ліквідувати 3-тю групу «спрощенки» і внести зміни в умови 2-ої групи.
Утім будь-які спроби переформатувати систему породжують великий суспільний резонанс. Поки що команда Володимира Зеленського не декларує готовність розставляти в цьому питанні крапки над «і» і виступає за збереження спрощенки.
Проте все дуже швидко може змінитись, якщо на те є «політична воля».
Перемогти контрабанду
На початку червня Володимир Зеленський дав в.о. глави СБУ Івану Баканову два тижні на те, що «розібратися з контрабандою» і відзвітувати йому про це. Про що звітував, і чи звітував взагалі Баканов президенту, невідомо.
9 липня президент навіть указ видав — про боротьбу з контрабандою. Мета указу — оприлюднити знеособлені дані про митну вартість товарів, що переміщуються через кордон, запровадити обмін інформацією з іншими державами та інше.
За останні п’ять років уряди Яценюка та Гройсмана експериментували з різними варіантами протидії незаконному переміщенню товарів через кордон. Свого часу з цією метою Кабмін створив, а потім ліквідував, Міжрегіональну митницю.
Були створені також спеціальні мобільні групи — так звані «чорні сотні», які повинні були контролювали митні пости, але ця ініціатива також виявилась невдалою.
У підсумку в липні 2018 року уряд узаконив присутність поліцейських у зонах митного контролю. Утім їх присутність на митниці так само ситуацію не виправила, а ще більше її ускладнила.
Сьогодні з боку уряду відповідальний за боротьбу з контрабандою новий керівник державної митної служби Максим Нефьодов. В інтерв’ю ЕП він заявив про доцільність прийняти новий Митний Кодекс та прибрати з митних постів усіх «зайвих» контролерів.
І знову ж таки, завдання у Нефьодова не тривіальне — новий керівник митниці повинен зробити те, що не вдавалось ще ні одному з його попередників.
Ринок азартних ігор і лотереї
За останні 5 років українські вулиці заполонили мережі напівлегальних гральних закладів. Напівлегальними їх можна назвати, оскільки в Україні азартні ігри заборонені, але такі заклади прикриваються державними лотереями.
Ліцензії у операторів на проведення лотерей теж вже закінчились, але вони можуть функціонувати, поки не буде врегульоване відповідне законодавство, а врегульовувати його ніхто не поспішав, оскільки в галузі обертаються мільярдні кошти, які проходять повз державний бюджет.
Попри вимоги МВФ, галузь так і лишилась в тіні.
Серед головних бенефіціарів ринку азартних ігор завжди фігурували прізвища перших осіб держави. Враховуючи, що в Україні змінилась влада, можна очікувати, що ці потоки чекає перерозподілення.
Про те, що цей процес вже почався, може свідчити той факт, що мережа гральних закладів «Космолот» перейшла від одного оператора лотерей, який домінував на ринку останні 5 років до іншого, який в цей час був змушений відбиватись від атак.
Врегулювати правила в галузі, привести їх до міжнародних стандартів, та направити надприбутки галузі до бюджету буде складним завданням для Кабміну через сильне лоббі.
Зменшити державний борг
У червні 2019 року державний та гарантований державою борг України зріс до 80 млрд доларів. У травні розмір державного боргу щодо ВВП скоротився до 59% від ВВП.
Загалом, у співвідношенні держборгу до ВВП Україна демонструє, начебто, непогані результати. У 2018 році цей показник скоротився з 71,8% до 62,7%. При цьому борг на рівні 60% від ВВП вважається допустимим.
Згідно з так званими «Маастрихтськими критеріями» для країн-членів Євросоюзу, а також для кандидатів на вступ до ЄС, державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП країни.
Проте, якби там не було, але цей критерій не є наразі визначальним для України. Державний борг на рівні 60% — це суттєва проблема для платників податків.
Так, Міністерство фінансів оцінює загальний обсяг платежів за державним боргом в 2019 році в 417 мільярдів гривень, що становить близько 40% доходів всього державного бюджету.
Фактично уряду вже не варто думати про залучення коштів для розвитку інфраструктурних проектів чи економіки. З нинішнім рівнем держборгу головне завдання — вчасно розраховуватись за боргами, щоб уникнути дефолту. Мінфін сьогодні змушений виходити на ринок запозичень, щоб перекривати старі борги.
Враховуючи високу ставку Національного банку, від якої в тому числі залежить вартість державних запозичень, та низький кредитний рейтинг України, вартість обслуговування держборгу зростала.
Враховуючи, що велика частка держборгу номінована в іноземній валюті, а гривня може девальувати, державний борг все ще несе в собі чимало ризиків на макроекономічному рівні.
Знизити вартість обслуговування та скоротити борг буде надскладним викликом для нового уряду.
Укласти з «Газпромом» транзитний контракт
Наразі російський газ до Європи постачається через газотранспортну систему України в межах контракту, який завершується 31 грудня 2019 року. Нового контракту Україна та Росія досі не уклали.
Для України зупинка транзитного потоку означає втрату 3 млрд доларів річного доходу, а це приблизно 3% ВВП. Тобто фактично країна за рік може втратити все економічне зростання попереднього року.
Росія прагне повністю відмовитися від послуг українського транзиту. Для цього країна-агресор будує газопроводи в обхід України: «Північний потік-2» та «Турецький потік». Введення їх в експлуатацію дасть змогу російському монополісту постачати ті ж обсяги газу до Європи, що й зараз, не використовуючи українські газопроводи.
Наразі «Газпром» зіткнувся з певними труднощами щодо побудови «Північного потоку-2», і як все складеться в майбутньому спрогнозувати важко. Проте останні розрахунки «Нафтогазу» показали, що російська сторона має технічну можливість наступного року не використовувати український транзит, навіть якщо не буде побудований «Північний потік-2».
Перемовини щодо нового контракту проводяться в тристоронньому форматі. В них беруть участь Україна, Росія та Єврокомісія. Поки що конструктивну мало.
Російська влада хоче укласти з Києвом короткострокову угоду, щоб виграти необхідний час для завершення будівництва газопроводів в обхід України. Україна, в свою чергу, наполягає на довгостроковій, 10-річній угоді.
Наступні тристоронні переговори заплановані на вересень. До того часу майбутнє транзиту газу до ЄС невизначене. Що буде після вересневої зустрічі – ключове питання. Поки сторони на поступки не йдуть.
Субсидії та енергоефективні заходи
Будинки в Україні здебільшого опалюються газом, значна частина якого імпортується. У 2018 році Україна закупила імпортного газу на 3,12 млрд дол.
Саме населення є найбільшим споживачем — 11,2 млрд куб м з 31,9 млрд куб м за 2017 рік, тобто понад 35%.
Отже, економія при споживанні тепла житловими будинками — стратегічне завдання для енергетичної безпеки.
Борг за комуналку
За найсвіжішими даними Державної служби статистики, на кінець-травня 2019 року заборгованість населення зі сплати комунальних послуг становила 57,2 млрд грн. Для розуміння масштабу боргу — приблизно стільки передбачено у державному бюджеті на ремонт доріг по всій країні у поточному році.
Структура боргу за типом послуги неоднорідна: найбільша заборгованість населення за постачання природного газу — 26,2 млрд грн. За централізоване опалення й постачання гарячої води споживачі заборгували 16,8 млрд грн. Третім за розміром боргом є постачання електричної енергії — 5,2 млрд грн.
Що роблять представники влади для усунення проблеми? Укладають договори зі споживачами про реструктуризацію боргу. У січні–травні 2019 року з населенням було укладено 26,4 тис договорів щодо погашення реструктуризованої заборгованості на суму 191,3 млн грн або 0,3% від загальної.
Ця сума є мізерною, тож перед новим урядом стоїть нетривіальна проблема — як мотивувати населення сплачувати за боргами.
Застарілий житловий фонд
Вирішення житлових проблем мешканців радянської України відбувалося шляхом будівництва масового житла. Воно будувалося як тимчасове і його експлуатаційний термін був розрахований на 25-60 років. У 2017 році повинні були бути знесені або реконструйовані перші «хрущовки», що будувалися у 1957 році.
За даними Мінрегіонбуду, наразі в Україні близько 700-800 млн кв м або 70%-80% житлового фонду є застарілим. Такі будинки за своїм технічним станом не відповідають нормативам безпеки і комфорту проживання.
75 млн кв м або 10% житла взагалі є аварійним і непридатним для проживання. У Києві такого житла близько 9 млн квадратних метрів. Граничний строк їх експлуатації закінчився, а конструкції зносилися не менше, ніж на 60%.
Досвід інших країн — державні програми з реновації старого житла. Реконструювати можна як окремі будинки, так і цілі квартали. Зазвичай, будується стартовий будинок, куди переселяються мешканці перших будинків, що готується «під знос». Далі відселення та знесення цілих кварталів відбувається за принципом доміно.
З 2006 року в Україні діє закон щодо реконструкції застарілого житла. Проте з того часу реконструкція цих будинків на практиці так і не змогла відбутися через недосконалість законодавства.
Цьогоріч Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства представило новий законопроект, що має на меті розпочати процес реконструкції кварталів застарілого житла на практиці. За словами представників міністерства, якщо закон про реконструкцію застарілого житла в Україні ухвалять у 2019 році, то знадобиться ще 2-3 роки, щоб реновацію житла можна було починати.
Питання про те, хто буде займатися реконструкцією, залишається відкритим. У держави «зайвих» коштів немає. Фінансування майбутньої програми можливе за рахунок коштів місцевих бюджетів або ж інвесторів. Тут уже новому уряду уже доведеться ламати голову.
Держава в смартфоні
«Держава повинна стати сервісом» — пише президент Зеленський. Реалізувати це гасло в команді гаранта розраховують через проект «Держава в смартфоні», тобто зробити так, щоб всі державні послуги будь-який громадянин України зміг отримати з будь-якої точки світу за допомогою смартфона за кілька секунд.
Це, до речі, той виклик, який команда Зеленського уже декілька разів озвучувала сама.
Раніше ЕП вже писала про те, що «оцифровка» держави, повний перехід з "аналогового" (паперового, ЕП) на цифровий уряд — це неминучий етап еволюції. Кожна країна світу рано чи пізно повинна буде його пройти. ЕП також вже розповідала про те, як може виглядати «цифрова» Україна і які переваги це принесе.
По-перше, це викорінення корупції за рахунок виключення чиновників з процесу надання державних послуг. Держпослуги може надавати комп'ютерний алгоритм.
По-друге, це економія часу людей. Електронний уряд в 2018 році міг би заощадити українцям 39 396 робочих років або 345 млн робочих годин, що дорівнює приблизно 562 людських життів.
По-третє, це прискорення економічних процесів в країні, прискорення зростання ВВП. В Естонії, наприклад, після аналогічних кроків швидкість роботи держапарату зросла в 10 разів, ефективність роботи податкової системи зросла майже в 40 разів.
По-четверте, це економія грошей за рахунок відмови від паперу, принтерів, ксероксів, архівів, відповідних співробітників.
Що Україні потрібно для швидкого і масштабного запуску проекту «Держава в смартфоні»:
- прийняти законопроект «Про публічні електронних реєстрах» №8602 від 13.07.2018, тому що на сьогодні в Україні існує хаос в сфері державних електронних реєстрів.
- форсувати створення єдиного демографічного реєстру для впровадження унікального ідентифікатора громадянина.
- впровадити безкоштовну версію електронно-цифрового підпису на базі MobileID.
- прискорити розгортання суцільного покриття території України зв'язком 4G на низьких радіочастотах.
- прискорити підключення електронних реєстрів до системи «Трембіта».
- створити незалежну Інспекцію по захисту персональних даних громадян.
- покласти на державні установи обов'язок зі збору даних для надання держпослуги громадянину.
Чи зможе це зробити новий уряд? Питання відкрите.
Запустити «велику» приватизацію
Це намагався зробити ні один уряд. Утім, як не називай корабель, він все одно не попливе, якщо команда буде тільки імітувати роботу. Якраз саме це і відбувалось останні роки: більшість державних об'єктів, які повинні були виставити на конкурс, продовжували виконувати роль «годівниць» для окремих політичних сил.
Запуск приватизації відбувався в цей час переважно з екранів і на ефірах.
Так, ще влітку 2014 року тодішній прем'єр Арсеній Яценюк анонсував найбільш масштабну в історії України приватизацію. Потім Кабінет міністрів затвердив перелік з декількох сотень об'єктів державної власності, які підлягають приватизації. Серед них – «Центренерго», «Одеський припортовий завод», «Сумихімпром» тощо.
У підсумку жоден «об’єкт» великої приватизації не проданий досі. «Знакова приватизація», яка повинна була стати взірцем роздержавлення і драйвером для залучення інвестицій, перетворилася на посміх.
Про це дуже красномовно кажуть наступні цифри: у 2014 році було здійснено продаж об’єктів приватизації на 466 млн гривень, у 2015 — на 250 млн гривень, у 2016 — на 188 млн гривень, у 2017 — на 3,4 млрд гривень (переважно за рахунок продажу блокпакетів акцій енергокомпаній, які викупила група «СКМ» Ріната Ахметова).
Приватизація в 2018 році принесла 268,7 млн гривень при затвердженому парламентом в законі про держбюджет плані у 18,8 млрд гривень.
У цьому питанні Володимир Зеленський вирішив не бути оригінальним і почав, як і його попередники, з гучної заяви. Він анонсував проведення великої приватизації «вже в 2019 році». Жодних подробиць щодо підприємств, які можуть піти з молотка першими, голова держави не надав.
