Участь у виборах є не лише інструментом залучення громадян до політичного процесу в демократичних режимах, а й одним з найголовніших джерел легітимності обраних посадовців.
Ще у 1998 році в Україні було скасовано норму про мінімальний поріг явки на виборах (50%), тож низька активність виборців не є підставою не визнавати чинність результатів виборів.
Однак навіть за таких умов показник виборчої явки не перетворюється просто на «цікавий факт». Адже парламент, президент чи місцева рада, обрані 20% виборців, по суті матимуть менший вотум довіри у суспільстві, аніж ті, що обрані 80%. Хоча з правової точки зору в них будуть усі можливості здійснювати свої повноваження.
Динаміка виборчої активності в Україні
Динаміка участі у виборах показує стійку тенденцію до зменшення активності виборців від часів проведення перших виборів у незалежній Україні. Це явище є типовим для постсоціалістичних європейських країн, які здобули незалежність на початку 1990-х років, що спричинило ефект «перших виборів» – високі показники явки виборців у перших демократичних виборах.
Стабілізація демократичних режимів, поступова деполітизація населення чи розчарування новими політичними елітами, усвідомлення права не брати участь у виборах (на противагу досвіду комуністичних режимів, які штучно стимулювали участь громадян у виборах) проявлялися у поступовому зниженні активності виборців.
З урахуванням впливу національних політичних контекстів ця тенденція виявлялася різною мірою у країнах Східної Європи. Оскільки у кожній з країн відбулася різна кількість виборів та у різні роки, для порівняння використовуються позначки 1, 2 ... 10 на осі х, які означають хронологічну черговість кожних виборів від моменту перших демократичних виборів
У пострадянських країнах (Білорусь, РФ, Вірменія, країни Центрально-Східної Азії, окрім Азербайджану та Грузії) така тенденція або відсутня, або виявляється значно меншою мірою, що можна пов'язати з особливостями розвитку політичних режимів у цих країнах.
Чи буде явка на виборах до Верховної Ради нижчою, ніж на президентських виборах?
1. Виборча явка на виборах Верховної Ради стабільно є нижчою за явку на виборах президента України.
У 2014 році розрив між явкою на президентських та парламентських виборах склав 7,3%. Теоретично він міг бути ще більшим, адже загальний показник активності виборців знизив чинник бойових дій у Донецькій та Луганській області.
Як результат, офіційний показник явки виборців у Донецькій області склав 15,24%, а у Луганській, за різними даними самої ЦВК, – 24,6% або 38,9%. У наступних парламентських виборах у жовтні 2014 року явка у Донецькій та Луганській становила 33,3% та 32,8% відповідно.
Показник явки на президентських виборах 2019 року зріс порівняно з 2014 майже на 3%, якщо порівнювати перші тури – не в останню чергу через збільшення активності виборців у Донецькій та Луганській областях у 2019 році.
Тож імовірно, що й загальний показник активності на парламентських виборах 2019 року дещо перевищуватиме показник 2014 року.
*щодо 2004 року, використано дані повторного голосування 26 грудня («третього туру»)
*щодо явки у Луганській області у 2014 році, використано показник 24,6%, оскільки такий показник зазначений у офіційному звіті ЦВК
Враховуючи цей чинник при аналізі даних 2014 року, а також різницю у явці на президентських та парламентських виборах попередніх років, цілком виправдано очікувати на виборах Верховної Ради 21 липня традиційно на 8-10% меншої явки, аніж на президентських виборах 2019 – тобто приблизно 53-55%, якщо взяти за основу перший тур.
Частковим поясненням більшої явки на президентських виборах є й сприйняття президентських виборів як «більш важливих», тобто таких, що матимуть важливіші наслідки для майбутнього розвитку країни.
Таке сприйняття у свою чергу свідчить про перебільшення ролі президента у політичній системі України та його формальних повноважень.
2. Очікується, що проведення виборів влітку негативно вплине на рівень електоральної активності. Саме у цей час року найбільша кількість громадян перебуває у відпустках та абстрагується від політики.
Згідно з опитуванням групи «Рейтинг», у другій половині липня відпустки планували 24% українців, з яких лише 33% планували провести відпустку у своєму місті/селі.
Точну кількість «електоральних втрат» визначити важко, оскільки невідомою є частка виборців, які, наприклад, перебуватимуть у відпустках та не подбають про зміну місця голосування.
Приблизне уявлення можуть дати результати іншого опитування, проведеного на початку березня 2019 року перед першим туром президентських виборів. Тоді близько чверті громадян розповіли, що віддають перевагу дозвіллю, або вагаються, чи взяти участь у голосуванні, чи витратити час на дозвілля.
Залишається невідомою загальна кількість громадян, яка опиниться перед таким екзистенційним вибором.
З іншого боку, задекларована в опитуваннях виборча поведінка може відрізнятися від реальної.
Наприклад, згідно з опитуванням Фонду «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва та КМІС, проведеним за тиждень до першого туру президентських виборів, близько 85% громадян висловлювали намір взяти участь у виборах. Проте фактичний рівень явки склав 62,8%, тож і кількість тих, хто віддає перевагу дозвіллю, може бути ще вищою. Найімовірніше, вплив цього чинника не знижує явку більш ніж на 2-3% від можливої.
3. Інтенсивність виборчої конкуренції, як правило, збільшує активність виборців – невеликий розрив між основними кандидатами сприяє тому, що виборець надає більшої важливості своєму голосу та більше відчуває свою здатність докластися до перемоги того чи іншого кандидата, або ж не допустити його перемоги.
У першому турі президентських виборів спостерігалася сприятлива ситуація для прояву цього чинника – згідно з соціологічними дослідженнями, розрив між Юлією Тимошенко та Петром Порошенком був мінімальним, тож конфігурація другого туру виборів залишалася невідомою.
Імовірно, що деяке зниження явки у другому турі (1,4%) частково було спричинене й тим, що опитування показували велику різницю у рейтингах Володимира Зеленського та Порошенка. Частина виборців прийняли рішення не витрачати зусиль на голосування, оскільки переможець був передбачуваним.
Опитування перед парламентськими виборами також показують беззаперечного лідера: партія «Слуга народу» має близько 30% відриву від найближчих конкурентів. Отже, баланс сил в майбутньому скликанні Верховної Ради здебільшого вже відомий, що може позбавити певну частину виборців мотивації до голосування.
4. «Позачерговість» парламентських виборів може вплинути на явку з двох причин.
По-перше, з моменту проведення останніх загальнонаціональних виборів минуло лише три місяці, а частота проведення виборів створює ефект «виборчої втоми».
Серед європейських країн такий ефект найяскравіше спостерігається у Швейцарії, де через частоту референдумів з тих чи інших питань явка на парламентських виборах коливається в діапазоні 42-48% останні 30 років, що є чи не найнижчим показником серед європейських країн.
В Україні активність виборців знижувалася приблизно на 5% обидва рази, коли призначалися позачергові парламентські вибори. Вочевидь, зниження активності не обумовлено лише цим чинником, але можна припускати і його вплив на рівні кількох відсотків.
По-друге, згідно з даними групи «Рейтинг», близько 8% громадян не підтримують рішення Зеленського про розпуск Верховної Ради. Певна частина цих громадян може не визнавати легітимності цих виборів та відмовитися від участі в них. Однак найімовірніше ці громадяни все ж використають можливість підтримати на виборах свою партію. Найбільше таких серед прихильників «Європейської солідарності» – 71% «скоріше» чи «точно» не підтримують розпуск Ради. Тобто найшвидше, така логіка вплине на участь у виборах тих, хто не визначився з кандидатом і не підтримує розпуск Ради.
5. Циклічність підтримки влади є відомою у політології закономірністю, яка засвідчує природний процес поступового зниження народної підтримки обраних посадовців після початку виконання ними службових обов'язків.
Саме цю причину у медіасередовищі часто називають причиною призначення Зеленським парламентських виборів на якомога раніший час.
Незважаючи на те, що після інавгурації президента минуло лише два місяці, вже є розчарування певної частини його прихильників. Такі виборці можуть прийняти рішення не голосувати на виборах взагалі.
Деякі кроки можуть сприяти зростанню виборчої явки – зокрема спрощення процедури зміни місця голосування. За даними державного реєстру виборців, перед першим туром президентських виборів зміною місця голосування скористалися більше 300 тисяч громадян.
Імовірною є також і дія мобілізаційних меседжів партій до своїх прихильників у боротьбі зі «старою владою» тощо, які можуть змобілізувати частину електорату та дещо обмежити дію описаних вище чинників зниження явки.
Збільшити явку також може участь у виборчому процесі політиків з високою публічною довірою: 65% громадян «цілком» чи «скоріше» довіряють Зеленському, 25% – Святославу Вакарчуку. Імовірно, зріс і рівень віри у чесність виборів після обрання нового президента (у березні 2019 року лише 31% вірили, що президентські вибори будуть чесними).
Висновки
Силу ефекту зазначених чинників зниження явки важко виміряти та спрогнозувати, яка саме кількість громадян не піде на вибори через те, що буде у відпустці, чи через те, що вважатиме переможця виборів вже визначеним і без її голосу, тощо.
Однак врахування таких факторів дає підстави вважати, що активність виборців може бути ще меншою, аніж 53-55%, розраховані, виходячи з відомої явки на президентських виборах 2019 та стандартної різниці між явкою на парламентських та президентських виборах.
Найважливіше – пам'ятати про наслідки низької явки для легітимності влади. Якщо певна партія теоретично отримує 51% голосів на виборах, у яких рівень активності виборців склав 50%, то фактично за таку партію проголосувала четверта частина усіх виборців.
Такий рівень виборчої активності не створює критичного рівня загрози для демократичності режиму та легітимності влади. Про нього варто пам'ятати, коли партії намагатимуться протиснути те чи інше рішення, аргументуючи отриманими на виборах відсотками підтримки на виборах.
