Сергій Жадан не потребує представлень. Він – один з найуспішніших культурних діячів сучасної України.
Жадан збирає повні зали на літературні читання, за мотивами його книжок знімають фільми та ставлять вистави, його музичні проекти «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма» дають концерти по всій Україні.
Прозаїк і поет є одним із лідерів громадської думки, часто його називають моральним авторитетом, хоч сам Жадан досить скептично ставиться до таких формулювань.
Він активний не лише у культурній і громадській діяльності, але й також в політичному житті країни.
Перед другим туром виборів президента Жадан відкрито агітував за Петра Порошенка у своєму Facebook.
«Раптом у когось якісь сумніви. 21 квітня – за чинного президента», – писав тоді письменник.
Під час розмови з «Українською правдою» він уважно підбирає слова, відповідає швидко і без зайвої «води».
Однак, коли розмова заходить про Володимира Зеленського, Жадан не стримує себе у критиці.
У ході майже годинного інтерв'ю письменник ділиться враженнями про те, чому Зеленський перебуває не на своєму місці, розповідає, через що агітував за Порошенка, пояснює свої симпатії до партії «Голос» та говорить про дружбу зі Святославом Вакарчуком.
Перед вами лише частина нашої розмови, вона виключно політична.
Там, крім політики, Жадан розповідатиме про гроші, літературу, алкоголь і секс.
«Мені не подобається новий президент»
– Як вам новий президент? Він вже більше місяця працює на Банковій.
– Мені не подобається новий президент. (Робить коротку паузу) Але, в принципі, у мене і жодних ілюзій стосовно нього не було. Я про це відкрито говорив. Я не є і не був його прихильником. Я підтримував іншого кандидата.
Для мене це насправді дуже велике непорозуміння – те, що цей чоловік став президентом України.
– Через що він вам не подобається?
– Це класична ситуація, коли людина не на своєму місці.
– Це основна претензія?
– Поки що саме ця претензія. Я не прихильник теорії змов, я не хочу тут займатися якимись геополітичними розкладами, я, в принципі, не політик, але тут, здається, навіть не треба бути експертом чи фахівцем у політичній сфері, щоб побачити, що людина просто некомпетентна, що вона просто не зовсім розуміє, що вона робить.
Виникає величезна тривога за те, що чим довше ця людина буде знаходитися на керівній посаді, тим більше після нього доведеться ремонтувати побутової техніки в його офісі.
– Ви знайомі з Зеленським особисто?
– Ні, особисто ніколи не перетинався.
– Але як ви робите такі висновки?
– Я роблю висновки з того, що я бачу. Знову ж таки, я не займаюся якоюсь конспірологією, не прихильник того, щоб бачити за цим підступи якихось іноземних спецслужб.
Я бачив його виступи у Франції, в Німеччині, я бачив, що він говорить тут, коли десь з'являється. Це все викликає багато питань і непорозумінь – що це таке? (жестикулює).
– Я дивлюся прямі ефіри на Youtube, де у коментарях люди просто готові його носити на руках...
– Ще люди люблять дивитися відео з зоопарків, де панду показують. Ці кумедні, мімімшні панди збирають мільйони лайків і дуже хороші коментарі. А ще люди люблять дивитися відео з катастроф, цунамі, пожежі...
Люди багато чого люблять. Люди взагалі дуже суперечливі, непослідовні, дивні і беззахисні в своїй безпорадності.
– У вас є пояснення, чому люди проголосували за Зеленського? Що змінилося в українському суспільстві?
– Та нічого не змінилося, мені здається. За що суспільство голосувало п'ять років тому? За зміни, за нові обличчя, за боротьбу з корупцією. Головне – передусім, за завершення війни.
За що суспільство голосувало цього року? За завершення війни, за боротьбу з корупцією, за зміни, за нові обличчя. Мені здається, що нічого не змінилося.
– Під час виборчої кампанії ви відкрито топили за Петра Порошенка.
– Я не топив, я підтримував Петра Порошенка.
– У вас на Facebook навіть був пост.
– Так, я написав. Мені здається, що це чесно. Я збирався за нього голосувати. Я до останнього чекав, чи піде на президентські вибори Святослав Вакарчук. Ми зі Святославом спілкуємося, ми спілкувалися з цього приводу. Він радився, ділився своїми сумнівами. Я чекав.
Якби пішов Святослав, то думаю, що я підтримав би його. Оскільки він не пішов, то для мене стало зрозуміло, що в усій цій ситуації Петро Олексійович – це та людина, яка для мене є саме таким компромісним варіантом вибору.
Мені здавалося, що не сказати про це вголос було б, мабуть, неправильно. (Пауза) Що тут враховувати, чого тут соромитися, чого боятися?
– А Вакарчук думав про те, чи йти йому на президентські вибори?
– Мені здається, що думав, безперечно. Ми говорили про це декілька разів. Він запитував і мою думку, і говорив, що він думає. В принципі, ділився сумнівами, переконаннями.
Я так до кінця не зрозумів, чому він не пішов. Але, в принципі, я поважаю його вибір. Він доросла, самодостатня людина. Якщо він вирішив не йти, мабуть, він мав для цього якийсь аргумент.
– А вам він що казав?
– Повторюся: я до кінця не зрозумів його мотивацію. Думаю, він для себе, мабуть, ще не до кінця визначився. Але, можливо, варто було, щоб пройшов цей час і з'явилася партія «Голос».
Тому що мені здається, що якраз в тому, що зараз говорить Святослав, якихось суперечностей чи невизначеності немає. Можливо, він потребував цього часу.
– Ви думаєте, що Вакарчук був би кращим президентом, ніж Зеленський?
– Я думаю, що в ситуації з Зеленським, зовсім не важко бути кращим президентом. Думаю, багато хто міг би бути кращим президентом (сміється).
«Ставити на Кернеса – собі робити гірше»
– Про Петра Порошенка хочу запитати. Буквально ще в 2016 році ви досить жорстко критикували владу.
– Влада для того і існує, щоб її критикувати, якщо є за що.
– В одному з інтерв'ю ви казали: «Цей режим приречений. Вони тимчасові. Вони допрацюють і підуть. Вони цій країні не пасують. Вони не мають шансів з цією країною мати шанси». То хочу запитати – що змінилося в 2019 році?
– Коли я говорив про режим, то говорив не виключно про Петра Олексійовича. Очевидно, я говорив в принципі про політичну правлячу еліту і політикум як такий.
Очевидно, що я і зараз вважаю, що багато політиків, особливо на місцях, регіональні політики, вони мають піти. Вони гальмують країну. Вони дійсно приречені, вони цю країну просто не відчувають.
– Чи не здається вам, що за п'ять років Петро Олексійович втратив свій шанс? Замість того, щоб швидко робити реформи, він розставив своє оточення усюди, де тільки можна було?
– Мені в цій ситуації дуже не подобається, коли на Петра Олексійовича перекладають всю відповідальність, з одного боку. А з іншого боку, коли Петру Олексійовичу приписуються всі успіхи.
– А він сам їх собі приписує.
– І він приписує, і його прихильники люблять це робити – що все трималося виключно на Порошенку. Мені здається, що ці втрачені шанси втрачені нами спільно.
Те, що суспільство не дотисло, не додавило, не доробило – це не слід сьогодні перекладати на Петра Олексійовича. Це щонайменше нечесно стосовно нього і стосовно нас усіх.
– Ви нещодавно писали колонку про Кернеса. Що непокаране зло – як невиліковна застуда...
– Безперечно. Це для мене одна із тих речей, які найбільше не зрозумів у передвиборній кампанії Петра Олексійовича.
Ставка на Кернеса, по-моєму, найнерозумніше, що можна було зробити у випадку з Харковом. По-перше, це відразу відсікло від Порошенка дуже багатьох людей у Харкові.
Я вам сказав, що для мене голос за Порошенка був компромісним вибором. Бо ця ставка на Кернеса – це щось, що дуже важко самому собі пояснити, дуже важко прийняти. Як на мене, Кернес – це просто людина деструктивна, яка гальмує місто, яка в принципі працює далеко не в інтересах України.
– Тут така розвилка виходить. Кернес топив за Порошенка, він агітував за нього.
– З Кернесом грати в політичні ігри – це те саме, що грати з ним в наперстки. Ви програєте. Загравати з Кернесом і робити на нього ставку – це собі робити гірше. Тому, як на мене, це було страшенно нерозумно.
– Чому Порошенко це зробив, як ви думаєте?
– Поняття не маю (пауза). Я думаю, тому що за великою мірою Петро Олексійович звик у багатьох випадках діяти старими, перевіреними методами. Працювати з регіональними керівниками, довіряти їм, відповідно, перекладати на них відповідальність.
«На цих виборах кілька політичних сил мені пропонували йти за їхніми списками»
– Про Вакарчука. Ви публічно підтримали партію «Голос». Чому вас немає в списку?
– Тому що я не хочу йти в парламент. Я от щойно розповідав, наскільки Зеленський не на своєму місці, то я дуже не хочу опинитися не на своєму місці.
– Вам пропонували?
– Чесно кажучи, на цих виборах мені пропонували кілька політичних сил йти за їхніми списками.
– «Голос», «Слуга народу»?
– Я не буду їх називати.
– Але «Голос» вам точно пропонував?
– Безперечно, ми спілкуємося. Але мені здається, що список «Голоса» достатньо кваліфікований, достатньо фаховий, щоб туди ще я впихався.
– А «Європейська солідарність» вам теж пропонувала?
– «Європейська солідарність» не пропонувала, ні. Але у нас з «Європейською солідарністю» прекрасні стосунки. Петра Олексійовича зустріли буквально тиждень тому, виступали в Верховині на фестивалі. Він там теж був.
– Я – фанат Вакарчука, він мені подобається як музикант. Не знаю, який він у політиці. Як ви думаєте, який він буде?
– Я думаю, що він буде відповідальним. Мені здається, у нього є ця совісність. І мені здається, що у нього трошки інший спосіб думання і спосіб позиціонування себе і речей довкола себе.
Він, перед тим, як щось сказати, думає про це. Мені здається, він все-таки відповідає за свої слова.
– Але наскільки Вакарчук компетентний як політик?
– (Задумується) По-перше, у мене зустрічне питання, наскільки компетентними є ті 450 людей, які щоразу, що п'ять років заходять до стін Верховної Ради? Риторичне питання. Ми маємо бути реалістами.
Зрозуміло, коли партія «Голос» пройде в парламент, то навряд чи Святослав Іванович буде сам сидіти в кабінеті і складати законопроекти. Очевидно, якщо йде партія, то вона дійсно має працювати як партія, як команда, як колектив однодумців і фахівців. Тому стосовно цього я би не сильно переживав.
Слава говорить таку річ, яка багатьом здається абстрактною, на яку найменше звертають уваги, бо звикли звертати увагу на прізвище Путін, Трамп, на слова «тарифи», «корупція». А він часто говорить про цінності. Ми якось про цінності за ці п'ять років відвикли говорити.
Коли Петро Олексійович почав свою кампанію і почав несподівано для багатьох, для мене, наприклад, говорити про томос, мову, армію, то багато хто його просто не розумів. Тому що це теж речі, пов'язані з цінностями. Але вони не так були сказані, не такою мовою, яка просто не знайшла свого слухача, не знайшла відгук. Це проблема комунікування.
А Святослав теж, мені здається, говорить про цінності. Він говорить більш переконливо, більш емоційно. Тому що для нього це, очевидно, не абстрактні речі, вони близькі.
Когось, можливо, дратує, що він говорить такі, можливо, пафосні, патетичні слова. А мене це навпаки втішає. Мене втішає, що людина говорить не про тарифи, які він знизить вполовину, очевидно розуміючи, що це просто популістське гасло, яке, можливо, й принесе йому якісь додаткові голоси.
Але це відштовхне від нього тих людей, які насправді йому вірять. Натомість він говорить про речі, пов'язані з цінностями. Та ж демократія, відкритість, відповідальність.
– Була ж історія, що колись Вакарчук уже був у парламенті і за рік з нього вийшов.
– В тій ситуації це, можливо, найкраще, що він міг зробити.
– Чи не буде повторення? Ми не знаємо, яким буде новий парламент.
– Не знаємо. Мені здається, цього разу просто інший рівень відповідальності і інша ситуація.
– Взагалі яким, на вашу думку, буде цей новий парламент? Якіснішим чи гіршим? Зайде багато нових людей, 80% оновлення може бути.
– (Робить паузу) Це питання до політтехнологів, політологів. Ви ж самі розумієте, наскільки велика ймовірність того, що це буде однопартійний парламент.
Тоді це буде зовсім інша ситуація і тоді це буде зовсім інший розклад, це може призвести до якихось абсолютно несподіваних наслідків. Мені здається, з усіма цими виборами ми опинилися в ситуації страшенної невизначеності і величезних ризиків.
І як ми з цих ризиків вийдемо – насправді страшенно невдячна справа. Говорити про те, який буде парламент – я не знаю, який буде парламент.
Але мені здається страшенно важливим йти проголосувати, зробити все можливе, щоб туди прийшло якомога більше проукраїнських політиків.
