Заяви про державний переворот. Заблоковані будівлі ключових міністерств. А перед тим – ігнорування рішення Конституційного суду та термінове засідання парламенту у знеструмленому залі, де депутати обрали спікера та прем’єра, призначили міністрів, почали звільняти керівників інших відомств.
Це – події, що супроводжували об’єднання двох ідеологічних противників, які досі відмовлялися подавати один одному руку. У Молдові створили коаліцію проєвропейського правого блоку ACUM та відверто проросійської лівої соцпартії, яка, схоже, напряму фінансується з РФ.
Ця історія далека від завершення. Для колишніх лідерів Молдови збереження влади є питанням фізичного виживання, тому віддавати її мирно ніхто не планує. У Кишиневі вже звучить знайомий нам термін «титушки», і як далеко зайде конфлікт, не знає ніхто...
Ми підготували відповіді на головні питання про події у сусідів та про їх непересічне значення для України.
Захоплена Молдова
Намети, якими оточені будівлі поліції, прокуратури та інших критично важливих відомств. Хвиля компромату, що за один день залила молдовський ефір. Лунають заяви (колишніх?) керівників уряду та держави про те, що вони лишаються легітимними, та зустрічні заяви новообраного уряду про те, що його супротивники намагаються узурпувати владу.
Весь день з’являються рішення Конституційного суду (!), які порушують усі можливі процедури, геть суперечать логіці та виносяться на користь старої влади й неформального «господаря держави».
Це – лише частина новин, що находили з Кишинева у суботу, і з них очевидно, наскільки напруженою і при цьому неоднозначною є ситуація.
Всі сходяться на тому, що у Молдові відбувається спроба перевороту. Та кожна з двох сторін звинувачує у цьому своїх суперників. Сторони зайшли занадто далеко, щоби припускати, що одна зможе поступитися іншій.
Поки що «переворот» проходить мирно, але це може змінитися.
Річ у тім, що для «колишніх» на кону стоїть не просто збереження ними влади, але й фізична свобода – лідери нової влади не приховують, що прагнуть посадити у в’язницю своїх опонентів. Та й ті, схоже, мають взаємні плани, хоч і не кажуть про це вголос.
Зрештою, судове переслідування та ув’язнення політичних конкурентів не є для сучасної Молдови чимось геть небаченим, тим більше коли йдеться про особистих супротивників «господаря Молдови» Влада Плахотнюка. Бо те, як працює у Молдові система вибіркового правосуддя – окрема сумна історія, і нижче ми про неї згадаємо.
Але спершу варто нагадати, хто ж такий цей Плахотнюк, ім’я якого звучить так часто і виключно негативно (якщо ви знаєтеся на Молдові – можете переходити до наступного розділу).
Плахотнюк – олігарх та лідер Демократичної партії Молдови (ДПМ). Саме через нього Молдову часто називають «захопленою державою». Донедавна висуванці ДПМ очолювали уряд, парламент, всі без винятку центральні органи влади. Критично важливими органами, як-то силовиками, керували особисті ставленики Плахотнюка. Вся судова система, включаючи Верховний та Конституційний суди також перебувала під його особистим контролем, про що відкрито казали навіть західні дипломати.
Але це не означає, що у ДПМ коли-небудь була підтримка більшості населення. На виборах 2015 року вони отримали лише 15,8% голосів (!), але після обрання парламенту депутати з інших фракції почали масово переходили до фракції ДПМ. Журналісти стверджували, що працював підкуп та шантаж кримінальними справами; у ДПМ наполягали, що їхня політична платформа просто виявилася переконливою. Точно така любов до ДПМ охопила політиків на місцевому рівні: після місцевих виборів ДПМ мав 250 із 900 мерів та керівників сіл, нині їх понад 700.
Та для збереження абсолютної влади Плахотнюку була потрібна більшість у новому парламенті, а із цим виникла проблема.
Навіть попри зміну виборчої системи з партійної на змішану, він здобув лише 30 мандатів; із сателітами – 40. Це менше за 51 місце, необхідне для більшості. Формальним переможцем (35 мандатів) стала Соцпартія, що не приховує сентиментів до Росії. Її фактичним лідером є сумнозвісний Ігор Додон, якого наш МЗС вважає нерукоподаваним. На третьому місці (26) – проєвропейський правий блок ACUM. Отже, щоби сформувати більшість та уряд, мали об'єднатися дві партії. Будь-які.
У суботу про таке об’єднання несподівано домовилися партії-антиподи: соціалісти та ACUM. Вони обрали спікера, створили уряд – але взяти владу виявилося непросто.
Коротко про головне – у запитаннях та відповідях
– Чи змінилася влада у Молдові?
І так, і ні. Фактично, тут встановилося двовладдя.
Є старий уряд із в.о. прем’єра Павлом Філiпом, який вважає себе легітимним, і є новий, який очолює представниця ACUM, реформаторка Майя Санду. Новий кабмін приніс присягу, але працювати не почав. І абсолютно незрозуміло, коли почне – адже поліція, підконтрольна старій владі просто не пустить до будівлі уряду прем’єрку та нових міністрів.
Формально новим керівником МВС став соратник Санду, ще один лідер ACUM Андрей Нестасе, але він так само не може почати працювати. Вхід до будівлі МВС у суботу ввечері заблокували палатками, біля яких чергують хлопці спортивної статури, які називають себе «мітингарями».
– Як можна не пускати новий уряд до роботи? Це ж переворот!
Саме так вважає парламентська більшість, яка звинуватила попередників в узурпації влади. Але Плахотнюк має зустрічні звинувачення – в суботу він особисто оголосив, що переворот намагається вчинити нова влада. Немає сумніву, що до такої ж думки пристануть правоохоронці, а якщо справа дійде до суду за старої влади – то й суд це підтвердить.
Формально ДПМ має підстави для таких звинувачень. Річ у тім, що в суботу вранці несподівано з’явилася заява Конституційного суду Молдови про те, що минулої ночі парламент втратив повноваження через свою нездатність створити коаліцію, а тому має бути негайно розпущений. Парламентарі цю заяву проігнорували і розпочали позачергове засідання, на якому, власне, створили і коаліцію, і уряд.
– То, може, парламентарі справді є заколотниками? Адже рішення суду не можна ігнорувати.
Нова більшість каже, що суд є частиною узурпації влади і втратив легітимність. Звучить не по-європейські, але… вимоги КС справді є гранично абсурдними!
Те, що парламент прямує до розпуску, не є великою новиною. Понад те, цей варіант донедавна вважали найбільш реальним. Конституція Молдови каже, дослівно, що «президент отримує право розпустити парламент» у разі неможливості формування уряду «протягом трьох місяців». Відлік часу почався 9 березня, коли ЦВК оголосила кінцеві результати парламентських виборів, а отже, останньою датою формування уряду мало бути 9 червня, і це ніхто не ставив під сумнів.
Та в суботу вранці, щойно соцпартія та ACUM домовилися про коаліцію, суд заявив, що досі всі рахували неправильною. На думку КС, слово «три місяці» у Конституції вжито фігурально, а насправді треба рахувати 90 днів – і це означає, що в п’ятницю термін сплив. А чітку фразу про те, що президент «має право» розпустити парламент, суд оголосив такою, що насправді означає «зобов’язаний» його розпустити.
Далі градус абсурду в рішеннях КС лише підвищився.
Коли депутати, ігноруючи рішення, розпочали працювати, Демпартія знову звернулася до КС, і той виніс рішення менше ніж за годину, визнавши незаконними ще не ухвалені рішення парламенту. До кінця суботи КС виніс ще кілька рішень, послідовно оголосивши неконституційними обрання прем’єра та призначення уряду. Чи звертався хтось для цього у КС, не уточнюється, та це дрібниця порівняно з головним: Суд скасовував рішення, яких не існує у природі.
Навіть окремі представники влади дозволили собі піти проти лінії Плахотнюка. "Від усієї душі сподіваюся, що сторінку КС хтось зламав, бо інакше виходить, що КС просто дивиться ТБ та оголошує неконституційними рішення, які письмово ще не оформлені", - написав держсекретар Мін’юсту Ніколає Ешану, викликавши захоплення у новій коаліції.
– А парламенту ніхто не заважав працювати?
Ще й як! Звісно ж, Демпартія не обмежилася абсурдними судовими рішеннями.
ДМП спробувала заблокувати зміну влади через саботаж: на позачергове засідання не прийшов жоден технічний співробітник парламенту. Секретар парламенту повідомив, що подає у відставку, всі інші контактні особи вимкнули телефони.
Зрештою, засідання проходило у напівтемрявi, у знеструмленій залі, лише з "аварійним" освітленням та зі світлом лiхтарів відеокамер. Звуку також не було – спершу депутати просто говорили голосно, далі хтось приніс радіомікрофон та колонку, i стало значно комфортніше. За цим від ранку до вечора спостерігали посли – і західні, і російський. Як згодом зізналися депутати, наявність дипломатів вони сприймали як гарантію власної безпеки.
І, звісно, це також додавало легітимності їхньому «неконституційному» засіданню.
– А що каже вулиця?
Тут Молдова знову ламає шаблони.
Вчорашня опозиція (а відтепер нібито нова влада) не закликає своїх прибічників виходити на вулицю та підтримувати їх. Навпаки, вони просять людей будь-що лишатися вдома і не створювати приводу для вуличного протистояння. "Ситуація дуже складна. Ми перебуваємо на порозі масового протистояння", - розпочав пресконференцію у суботу Ігор Додон.
Натомість людей на свій захист вивела стара влада. В ніч на неділю під ключовими державними інституціями з’явилися намети, що заблокували входи, а поруч із ними – чоловіки спортивної статури, у яких упізнали представників так званого «силового блоку» ДПМ. Одночасно у центрі столиці за ніч змонтували сцену та збирають великий мітинг на підтримку ДПМ.
Чи виллється це поки що «віртуальне» протистояння у більш жорсткі форми? Відповіді не має ніхто. Однак союз проросійської соцпартії та проєвропейського ACUM має намір боротися за владу. Незрозумiло лише, як саме.
Це взагалі добре чи погано для України?
Останнє питання (чи то блок питань) настільки важливе, що його варто винести окремо.
Як взагалі сталося, що настільки різні сили вирішили об’єднатися? Що з цього приводу думає світ? Чи є це загрозою для нашої держави?
Перш за все, варто підкреслити, що ця коаліція проживе недовго, і її учасники це відкрито заявляють. Соціалісти та проєвропейскі реформатори зважилися на спільну роботу не з великої любові, а навпаки – «через ненависть». Це – тимчасова коаліція проти Плахотнюка.
«Хазяїн Молдови» став настільки одіозним, що мета повалення його влади змогла об’єднати навіть політичних антиподів.
Мета цього дивного та неприродного союзу – очистити владу від людей Плахотнюка, змінити виборчу систему на пропорційну, а далі саморозпуститися та провести нові вибори. Саме для цього одним із перших рішень парламент ухвалив політичну декларацію про «захоплену Молдову», у якій визнав нинішні інститути влади, включно із Конституційним судом, неправомочними.
Так, це не є правовим шляхом, але правова чистота втрачає вагу, коли йдеться, по суті, про революцію.
Важлива деталь, яка трохи лякає: нову владу підтримали і на Заході, і в Росії. Обережно, але підтримали.
І ЄС, і США зважилися закрити очі на те, що парламент «поставив на ігнор» КС.
Посли Євросоюзу та Штатів, плiч-о-плiч із російським послом, провели весь день на «нелегітимному засіданні» парламенту. А у доволі розпливчастій заяві ЄС, яка з’явилася після того, рішення парламенту згадуються без жодного сумніву в їх правомочності, натомість існування КС не згадане взагалі.
Є і погана новина: прямого визнання того, що у Молдові змінився уряд, досі не прозвучало від жодної із західних столиць. Жодне посольство не згадало, що вважає Санду головою уряду, не привітало її з обранням. Схоже, для цього час ще не настав, і це додає натхнення соратникам Плахотнюка.
А ті тим часом продовжують закликати людей виходити на вулицю і виливають у молдовські медіа накопичений компромат, очевидно, намагаючись розсварити коалiцiйних партнерiв.
У суботу на всіх телеканалах Плахотнюка крутили три фрагменти відеозапису зустрічі Додона та Плахотнюка, відзнятого прихованою камерою. На них політики ведуть розмову про коаліцію, згадують про федералізацію (щоправда, неясно, хто її пропонує), а Додон обіцяє главі ДПМ, що Росія закриє кримінальне переслідування проти нього, та мимохідь зізнається, що соцпартія... фінансується грошима з РФ.
Та повернемося до питання – добре це для нас, чи погано? Це питання непросте. Присутність у коаліції проросійської соцпартії – ніяк не надихає. Відкрита підтримка коаліції з боку РФ – насторожує. Російський віце-прем’єр Козак, відповідальний за відносини з Молдовою, напряму не приховує бажання позбутися влади Демпартії. І це – рідкісний випадок, коли короткострокові прагнення РФ, ЄС та США повністю співпали.
Та варто зрозуміти, чому так сталося.
Річ у тім, що у Москві справді вважають Плахотнюка особистим ворогом Путіна І ставлять за мету зняти його за будь-яку ціну – так само, як раніше вони прагнули зняти Порошенка в Україні, а ще до того – Саакашвілі в Грузії.
І це не означає, що в Кремлі підтримують тимчасовий уряд із проєвропейською Санду на чолі. І це точно не означає, що у Кремлі в захваті від виключно прозахідного нового міністра закордонних справ Ніку Попеску, нині – авторитетного експерта, що працює у Лондоні та у Брюсселі.
Так, ризики через присутність соціалістів зберігаються – але друзі РФ не матимуть вирішального урядового голосу.
Натомість, можна з певністю говорити: збереження «захопленої Молдови» та диктатури Плахотнюка нам точно не на руку. Особливо після подій суботи. Адже просто «відкотитися» у стан 7 червня, забрати владу у коаліції призначити нові вибори – не вийде. Перемога Плахотнюка неминуче призведе до що більшого розриву Молдови з ЄС та принесе дестабілізацію, яка вдарить і по нам. Є й гірший сценарій: якщо від Плахотнюка відвернеться не тільки Брюссель, а і Вашингтон, це може призвести до її падіння в обійми Росії, суто через безвихідь... Це – точно не те, що нам допоможе.
Чи має Київ бути першою державою, яка ризикне і публічно визнає легітимність уряду Санду? Не факт. Це був би сміливий нестандартний хід, але міжнародна безпека – не та сфера, де різкість є безумовною перевагою. Робити його можна лише добре продумавши усі наслідки.
Але якнайменше, Банкова разом із МЗС має уважно слідкувати за подіями в Молдові і бути готовою діяти. Тим більше – зважаючи на те, що за зміну влади у наших сусідів вже виступають і ЄС, і США.
