Четвертий рік СБУ ініціює звільнення від кримінальної відповідальності терористів, які не вчиняли тяжких злочинів на Донбасі та розкаялися. Натомість збирає від них інформацію про діяльність незаконних збройних формувань в ОРДЛО.
Весь процес відбувається у закритому режимі: прізвища та обличчя фігурантів часто приховують, як і обставини їхньої згоди на співпрацю. Тож правозахисники припускають: втаємниченість – привід для зловживань.
Ми розшукали учасників програми, поговорили з їхніми адвокатами, а також правозахисниками та СБУ, аби з'ясувати, хто насправді потрапляє у програму та що чекає на цих людей.
Правила гри
У Краматорську, Слов'янську, Волновасі та інших містах у безпосередній близькості до лінії зіткнення можна побачити борди з написом «На тебе чекають вдома». Саме таку назву має програма Служби безпеки України, спрямована на повернення колишніх представників незаконних збройних угруповань до мирного життя.
Розпочалась вона у серпні 2015 року. Відтоді, за даними СБУ, нею скористалися 367 осіб. Найбільше – у перший рік дії програми.
«Це, приміром, люди, які у 2014 році захоплювали Слов'янськ, пішли у Донецьк, а згодом усвідомили, що не туди потрапили, заблукали, тож захотіли відійти. Тому на початку дії програми бажаючих нею скористатися було більше. Зараз люди йдуть на війну усвідомлено і за гроші. Більшість одразу розуміють, що програма у поверненні їм не допоможе», – говорить керівник громадської організації за звільнення полонених «Група Патріот» Олег Котенко.
У СБУ наголошують: план розрахований на людей, які вступили до незаконних збройних формувань, діяли у їхньому складі, але не вчиняли тяжких злочинів.
«Не брали участі у вбивствах, тортурах, зґвалтуваннях, нападах на підприємства, установи, організації, щиро готові сприяти в розкритті та припиненні їхньої діяльності», – пояснюють у відомстві.
Від самого початку ніхто і не сподівався, що за допомогою програми зі складу незаконних збройних формувань можна вивести ключові фігури. Розраховували лише на випадкових людей.
Як правило, серед її учасників безробітні місцеві жителі, які прагнули підзаробити на війні, виконуючи чорнову роботу – охороняли склади, стояли на блокпостах або ремонтували авто.
З десятків інтерв'ю на камеру, записаних співробітниками СБУ, можна спробувати намалювати приблизний портрет людини з програми. Це здебільшого чоловік середніх років, який брав участь у подіях на Сході починаючи з літа 2014-го, але потім захотів повернутися до рідних на підконтрольну Україні територію.
Кожного кандидата ретельно перевіряють по базах СБУ, поліції, Служби зовнішньої розвідки та військових. Якщо виявиться, що людина причетна до важких злочинів, то відповідатиме за них.
«Програма СБУ не встановлює законодавчих гарантій та процедур звільнення осіб від кримінальної відповідальності, а лише передбачає надання консультативної та іншої допомоги зазначеним особам у припиненні ними протиправної діяльності та подальшому їхньому зверненні у правоохоронні органи», – відповіли УП у СБУ.
Тобто для запровадження програми ніяких спеціальних нормативних документів не ухвалювалося, СБУ користується чинними законами, застосовує практику зменшення покарання «за хорошу поведінку».
З аналізу судових рішень можна побачити, що прокуратура подає клопотання щодо звільнення від кримінальної відповідальності за кількома статтями Кримінального кодексу:
найчастіше – участь у діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
носіння, виготовлення, ремонт або збут холодної зброї без передбаченого законом дозволу;
самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи;
терористичний акт.
Деяким людям повністю вдалося уникнути покарання, іншим – вирок пом'якшили.
За задумом спецслужби, повернення до нормального життя має відбуватися непомітно для оточуючих і безпечно для самої людини. Тому в СБУ, незважаючи на активну рекламну кампанію щодо залучення нових учасників, воліють мовчати про імена та обставини.
Дорога додому
Сергій* нині живе в одному з міст Донецької області на підконтрольній Україні території. Із червня 2014 року по липень 2015-го він служив у танковому батальйоні бойовиків «Дизель», спочатку був у Слов'янську, потім у Донецьку.
«Я був механіком, займався ремонтом машин, – розповідає чоловік. – Потім вирішив залишити службу. Мужики з батальйону всі пішли, молоді залишилися – їм цікаво. Але якщо клепка в голові є, то зрозуміло, що там нема чого робити. Проте це справа кожного».
Каже, жив у знайомих на квартирах. Але сенсу так існувати більше не було, хотів додому – по той бік лінії розмежування у нього жила мати.
«Звісно, страшно було повертатися, але вирішив: що буде, те й буде. Звернувся до свого однокласника на підконтрольній Україні території, аби той все дізнався і звернувся до СБУ від мого імені. Зустріли мене на блокпосту, привезли до слідчого на допит. Згодом було ще декілька. За місяць відбувся суд, мене звільнили від кримінальної відповідальності», – розповідає учасник програми «На тебе чекають вдома».
Коли ми допомагаємо повернутися певній людині, то робимо це не просто так, – пояснює Олег Котенко. – Завжди запитуємо, що людина бачила, що знає, які покази може дати. Можливо, інформацію можна використати у міжнародних процессах».
Ось і Сергій згодом дав свідчення у військовій прокуратурі – розповів, що ще й переганяв техніку, зокрема, танки з російського Ростова до українського Донецька. Наскільки цінні ці свідчення – питання.
«Говорити про можливість свідчень учасників програми у міжнародних судах можна і потрібно, інша справа – наскільки важливими вони будуть, – розмірковує юрист-міжнародник Аліна Павлюк. – Більшість з тих, хто користується програмою, за свідченнями СБУ, навіть не знають, хто в ОРДЛО ними командував».
Але як би там не було, такі, як Сергій, живуть під наглядом СБУ. З певною періодичністю до нього навідуються співробітники служби, запитують, чи не змінилась позиція, чи не зверталися до нього колишні «побратими» та чи не отримав/не згадав він нову інформацію про діяльність терористичної організації.
Ключовий свідок
Олександр Зубченко із селища Новгородське Донецької області – також учасник програми СБУ. 31 серпня 2016 року Великоновосілківський районний суд Донецької області звільнив його від кримінальної відповідальності «у зв'язку із добровільним виходом із не передбаченого законом збройного формування і повідомленням про його існування органи державної влади».
З рішення суду відомо, що він діяв у складі «групи швидкого реагування «ДНР».
«Така робота мені не подобалась, мені не платили, як обіцяли, тож я просто взяв речі та поїхав додому», – згадує нині Зубченко та розповідає, що навесні 2015 року він здав зброю й безперешкодно приїхав на підконтрольну Україні територію, а до СБУ добровільно звернувся у 2016 році.
Ім'я, прізвище та навіть адреса цієї людини нині не становить таємниці, адже він взяв участь у відкритому судовому засіданні в якості свідка 15 лютого 2019 року.
Щоправда, у приміщенні Шевченківського районного суду столиці він не з'явився, адже до його колишньої цивільної дружини, з якою він не живе вже два роки, приходили з погрозами представники «ДНР». Тому прокуратура з міркувань безпеки клопотала про відеозв'язок.
Зубченко – один із ключових свідків сторони обвинувачення у справі продержавну зраду полковника-розвідника Івана Без'язикова. Останній брав участь у боях за Савур-Могилу, а після обстрілів села Степанівка потрапив на два роки у полон до бойовиків.
Нині з матеріалів слідства відомо, що саме там Без'язиков міг почати співпрацювати з терористами «ДНР», адже лише його утримували в полоні у штабі «розвідуправління», яким керував відставний російський генерал-майор Сергій Дубінський, псевдонім – «Хмурий». Останній нібито привіз у «ДНР» «Бук», котрим було збито малайзійський Боїнг MH17.
Олександр Зубченко стверджує, що у той час був охоронцем будівлі «штабу» та кілька разів бачив Без'язикова у воєнній формі російського зразка та навіть один раз із ним розмовляв. Тож нині, на основі, зокрема, і цих свідчень полковника можуть засудити на 15 років позбавлення волі.
У справі Без'язикова СБУ допитала Зубченка навесні 2017 року.
«Мені показали фото. Я його спочатку не впізнав. А вже потім згадав, що одного разу бачив того на території», – каже він під час допиту у суді 15 лютого.
У процесі судового засідання Зубченко часто плутається в датах та іменах – не може згадати номер школи, у якій навчався, прізвище своєї нинішньої дружини та який саме суд звільнив його від кримінальної відповідальності, а також кілька разів стверджує, що служив у «ДНР» у 2015 році, хоча описує події 2014-го.
«Є відеозапис вашого допиту у березні 2017 року. Під час нього ви безпомилково вказали мій вік. Ви знаєте, скільки мені зараз?» – запитує підсудний Без'язиков свідка Зубченка 15 лютого. Останній говорить, що ні.
«А тоді сказали, що мені 42 роки. Від кого отримали цю інформацію?» – допитується полковник.
«Можливо, сказав, але ж я приблизно сказав», – відповідає колишній учасник терористичного угруповання.
«Також під час того допиту у березні у вас у руках був папір. Що це за папір? Чому його ховали під стіл?» – не зупиняється Без'язиков. Свідок каже, що вже нічого не пам'ятає.
Прокурор ГПУ, який підтримує в суді обвинувачення, каже, що у нього немає підстав сумніватися у словах колишнього бойовика.
«Ви ж чули, що СБУ допитувала його у цій справі вже після суду? Він до того отримав звільнення від кримінальної відповідальності», – аргументує прокурор Олег Пересада. А до Києва він дійсно не з'явився, бо СБУ застосувала до нього «програму захисту осіб».
«СБУ робить все, аби на основі слів реального злочинця, якого вони вважають головним свідком у справі, могли осудити людину», – апелює захисник Без'язикова Віталій Титич.
Нотатки правозахисника
«Програма СБУ «На тебе чекають вдома» анонімна, тому правозахисникам прослідкувати за нею вкрай важко, – пояснює координатор Центру документування воєнних злочинів та правозахисник Української Гельсінської спілки з прав людини Олексій Біда. – Ми не можемо оцінити, хто ці люди, які нею скористалися, що з ними відбувається після. До того ж, як із ними працювала СБУ, можна лише припускати. Зрозуміло, що СБУ просто так нікого не відпускає.
Біда пояснює: навіть якщо ти пройшов через програму, це не означає, що тебе залишать у спокої.
Можна припустити, що люди потрапляють у такі собі лещата і назавжди опиняються на короткому повідку у СБУ. І до них звертаються по будь-якій зручній їм справі, ті ж не можуть відмовити. Це моє припущення. Але не думаю, що методи роботи змінились від часів Радянського Союзу. Систему залякування ніхто не скасовував. Реформи СБУ ми так і не дочекалися».
Експерт Харківської правозахисної групи Юрій Асєєв три роки моніторив питання судових рішень по програмі «На тебе чекають вдома» та намагався відслідковувати конкретні випадки. Він вважає: прихованість та закритість програми – привід сумніватися у її об'єктивності.
«Таке враження, що у СБУ є певний план по програмі, – розповідає Асєєв. – Нам відомі випадки, коли представники служби затримували цивільних за підозрою у підтримці терористів, але потім не могли розкрутити на більш серйозні звинувачення, тож пропонували визнати провину, пройти по програмі, таким чином покращуючи статистику звернень по ній.
Ви, мабуть, чули інформацію, що СБУ час від часу розкриває мережі терористів, які визнавали провину? Так ось ми намагаємося знайти цих людей, і як мінімум із чотирма спілкувалися у Маріуполі та Волновасі».
Як приклад, Юрій розповів історію жінки, яка працювала у місці позбавлення волі в Донецькій області. Потім почалась війна, але їй залишалося до пенсії трохи часу, тож вона вирішила не звільнятися і їздила на роботу, перетинаючи блокпости.
«Одного разу її затримала СБУ, обвинуватила по статті тероризм, протримала у СІЗО вісім місяців. Згодом із нею домовилися, що піде за програмою. Зрештою, дали їй термін із відстрочкою. Після до неї приходили з перевірками, інколи працівники поводилися досить грубо. Легше стало після того, як правозахисники передали її справу до Європейського суду з прав людини».
Асєєв говорить, що ще один аспект програми – формування так званого обмінного фонду для повернення українських військовополонених та заручників.
Харківській правозахисній групі відомі випадки, коли декільком людям, які проходять по терористичним статтям, у СБУ спочатку пропонують підписати угоду за цією програмою, а потім – йти на обмін у «ДНР».
Справа у тому, що з «ДНР» можуть вимагати віддати на обмін тих, хто залишив територію ОРДЛО та погодився на співпрацю з правоохоронними органами України, вважаючи, що їх змусили це зробити. При узгодженні списків українська сторона демонструє письмові відмови від обміну тих, хто бажає залишитися на підконтрольній уряду території.
Правозахисник вказує, що зазвичай випадки, коли на людей тиснуть силовики, не потрапляють навіть до них, бо ті бояться комусь скаржитися, нікому не довіряють, закриваються та звикають жити за такими правилами.
Участь людини у цій програмі розв'язує руки СБУ. Керувати людиною, яка визнала свою участь у терористичній діяльності, хоча не завжди мала стосунок до такої, легко", – пояснює Асєєв.
Адвокат Віталій Омельченко з Волновахи розповідає, як у 2014 році його підзахисній Світлані*, яка на той час жила у Донецьку, запропонували роботу адміністратором у рекламному агентстві.
«Як згодом з'ясувалось, у телецентрі. Пропрацювала два тижні, відмовилась підписувати документи, які з неї вимагали, та пішла. Вона навіть не знала, що її особисті дані оприлюднили на сайті так званого міністерства інформації «ДНР», – розповідає адвокат.
Минулого року Світлана поїхала до Маріуполя оформлювати дитячі документи. При перетині КПВВ «Новотроїцьке» на основі тієї інформації її затримали. За словами Омельченка, її відвезли до поліції у Волноваху. Допитували, били по голові напівпорожньою пластиковою пляшкою з водою, психологічно впливали.
«Тим часом у Донецьку та Маріуполі жінку почали шукати, звернулися до мене. Коли я приїхав, її відвезли до СБУ. Там запропонували скористатися програмою «На тебе чекають вдома», мовляв, зізналась та щиро розкаялась. Але одразу попросили ще когось здати. Я їм кажу, знаю, як відбувається витік інформації: сьогодні вона назве ім'я будь-якого рядового «поліцейського» «ДНР» – завтра її там заарештують».
Жінка таки пройшла за програмою. Зі слів Віталія, після вироку суду залякана Світлана була змушена повернутися в Донецьк – до сім'ї.
«Так боялась арешту в «ДНР», що навіть вирок свій спалила», – говорить адвокат.
Індивідуальний підхід
«Інколи доводилось чути, що людина й рада перейти на підконтрольну Україні територію, але грошей на плавний перехід немає. Корупцію ніхто не скасовував. Саме корупційною складовою можна пояснити різний підсумок вирішення кількох, здавалось би, однакових ситуацій», – натякає на хабарі колишній співробітник СБУ, чиї слова підтверджують й інші співрозмовники УП.
Якщо у випадку людей, котрі насправді не мали стосунку до насильницьких злочинів, йдеться про невеликі суми, то під час вирішення питання колишніх бойовиків «зі статусом», що, зокрема, були організаторами так званої «руської весни», – про цифри в доларах з чотирма нулями.
«Припускаю, що програма СБУ може прикривати повернення в Україну справжніх бойовиків», – говорить зокрема й Асєєв.
Наприклад, цікавий та загадковий випадок повернення на підконтрольну Україні територію за програмою СБУ «На тебе чекають вдома» колишнього «міністра ДНР» Юрія Лекстутеса.
За повідомленнями прес-центру відомства від 28 серпня 2018 року, його вивели контррозвідники у результаті спецоперації.
У СБУ кажуть, Лекстутес не лише приєднався до незаконних збройних формувань, але й під кураторством спецслужб РФ брав участь в організації псевдореферендуму на тимчасово окупованій території Донбасу, займався формуванням самопроголошених «органів влади та управління», а згодом обіймав посаду «міністра культури та туризму», тож має багато важливої інформації.
Зрештою, щодо Лекстутеса розпочали кримінальне провадження за «створення терористичної організації, керівництво або участь у ній». Наразі у реєстрі немає жодного судового рішення щодо цієї особи.
Лекстутес підтвердив, що нині перебуває на підконтрольній Україні території, вільно переміщується та навіть виїжджає за кордон. Щодо свого повернення каже так:
«Я ще у квітні 2014 року зрозумів, що нас обдурили. З того часу намагався повернутися (на неокуповані території – УП), але був невиїзний. Мене ж замість Захарченка хотіли поставити. Потім я побував у підвалах, мене й «розстрілювали».
Про умови співпраці з СБУ не говорить, лише заявляє, що на нього не тиснули і нічого не вимагали, називає себе «носієм цінної інформації», якою вже поділився. Зі слів Лекстутеса, суд, на якому прокуратура клопотатиме про його звільнення від кримінальної відповідальності, відбудеться на початку березня.
Трирівневий контроль
Як би там не було, за три з половиною роки 367 охочих долучитися до програми – невеликий здобуток. У СБУ пояснили, що бойовики блокують інформацію про неї.
Правозахисники навпаки говорять, що дуже добре працює сарафанне радіо. І те, що воно приносить, не може служити аргументом для повернення.
«Широко застосовуватися ця практика не буде доти, допоки ця програма не отримає певного позитивного резонансу, що людина змогла розкаятися, а після жити нормальним життям», – упевнений Олексій Біда.
«Безперечно, подібна програма для повернення на підконтрольну Україні територію повинна бути, – переконаний Юрій Асєєв. – Хтось втомився, у когось тут живуть родичі. Але схема повернення має бути прозора. Виконання цієї програми має контролюватися. Один ухвалює рішення, інший перевіряє, чи воно було правильне.
Над цими двома рішеннями має бути і третій рівень – не з числа представників силових відомств, а громадянського суспільства. Нехай навіть під грифом про нерозголошення. Тоді не буде запитань: чому на доярку з села ми дивимося, як на страшну терористку, а реальний терорист приїхав, все для себе вирішив і живе в Україні без турбот».
Юрій впевнений, що кращим аргументом для повернення людей може бути не тільки прозорість, а й гарна репутація програми.
«Чи варто думати, що на тій стороні не знають, як діє програма? Там свідомі, яка ціна свободи. Не має бути навіть натяків на те, що тут можна все порішати за гроші, варто лише зійтися у ціні. Подібні чутки та вмотивовані сумніви нівелюють дію усієї програми та підривають довіру», – говорить представник Харківської правозахисної групи.
За словами адвоката Омельченка, за п'ять років від початку подій на Донбасі в ОРДЛО відчувається втома та розпач.
«Це важко зрозуміти тим, хто не буває, приміром, у Донецьку. Нині там жалкують про події 2014 року й ті, хто заступалися за «республіку». Якби все було прозоро, по програмі пішли би навіть ті, хто воював», – каже він.
А надто, якщо розглядати програму «На тебе чекають вдома» як тестовий варіант амністії бойовикам, у яких на руках немає крові.
По закінченню міжнародного збройного конфлікту на Донбасі виникне питання – то як Україна поставиться до своїх громадян, котрі були у лавах терористичних організацій або підтримували їхню діяльність?
Тоді має бути чітко зрозуміло: амністія – це не уникнення відповідальності, а лише часткове чи повне звільнення від відбування покарання. І чим більш зрозумілі та чіткі будуть правила гри, тим легше буде повернути і території, і людей.
