Попри систематичні комбіновані ракетно-дронові удари держави-агресорки РФ по Україні, а також занурення головного посередника в обличчі США у близькосхідний конфлікт, на вищому політичному рівні продовжують наполягати на тому, що мирні перемовини, щоправда на кулуарному рівні тривають. Деталі – далі в матеріалі ForUA.
Очільник Офісу президента (ОП) Кирило Буданов, який входить до української делегації щодо припинення російсько-української війни запевняє, що контакти за участі США тривають і зараз, попри відсутність публічних подій. Про це колишній головний розвідник країни заявив на форумі «Архітектура безпеки», що відбувся у понеділок, 1 червня у Києві.
Відповідаючи в ході форуму на запитання відомої американської журналістки, лауреатки Пулітцерівської премії Енн Епплбаум про зупинку діалогу, про яку оголосили американські посадовці, Буданов наполіг, що ця пауза стосується лише сегменту високого рівня.
«Певна пауза в перемовинах є, але вона існує на вищому рівні, але на технічному рівні ці перемовини ніколи не зупинялися. Те, що ви бачили обміни полоненими і так далі, це тільки підтверджує. Тобто, я не погоджуюся із оцінкою, що ці переговори повністю зупинилися», – акцентував Кирило Буданов.
Очільник ОП окремо наголосив, що поділяє думку про небажання путінської Росії реально домовлятися, але він вважає високими шанси, що Москва буде змушена піти на домовленості навіть всупереч своєму небажанню. «Чи хоче Росія миру – думаю, що не сильно хоче. Але чи буде вона готова на певні дії найближчим часом? Я думаю, що ці перспективи зараз високі як ніколи», – зазначив ексочільник ГУР МОУ і діючий керівник президентського Офісу.
Буданов також підтвердив інформацію про те, що наразі вивчається можливість візиту до України та РФ посланців президента США Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера, яку раніше анонсував президент Зеленський.
У даному контексті слід нагадати, що не далі як 10 днів тому держсекретар США Марко Рубіо констатував призупинення мирних переговорів щодо України, пояснивши, що офіційному Вашингтону «не цікаві нескінченні зустрічі без результатів». Також американський високопосадовець заявляв про відсутність «плідних результатів» у мирному процесі щодо припинення російсько-української війни.
Утім, відразу після даних посилів держескретаря США Володимир Зеленський фактично виступив проти його оцінки, заявивши, що очікує від Штатів форматів і графіку подальших мирних переговорів.
Власне, якщо говорити про перемовний трек, то ще однією його гранню є ймовірне залучення до процесу європейської сторони. Коментуючи напередодні гіпотетичне розширення дипломатичних «мирних» рамок, Кирило Буданов зазначив, що європейські держави, які прагнуть долучитися до перемовин, мають вирішити дві ключові задачі. Перша- відсутність конкретних фігур: «Треба врешті визначитися, хто представлятиме Європу. Це не може бути сто людей, вибачте, так не працює. Це має бути одна окрема взята людина».
Другою і ключовою проблемою європейської участі керівник ОП вважає не персональне, а змістовне питання. «Найбільш важливо – те, яка буде позиція, про що говорити і чого досягати. Наразі ця позиція не опрацьована з європейського боку, її просто не існує», – аргументував він.
Окрім того, генерал Буданов підкреслив, що після визначення європейськими партнерами позиції з цього питання «її далі необхідно скомпілювати з позицією України» для того, щоби була злагоджена робота на переговорах. «Це не може бути лебідь рак та щука, так не працює», – резюмував очільник президентського Офісу.
Коментуючи свіжі заяви керівника ОП, політолог Володимир Фесенко зазначає наступне: «Кирило Буданов доволі скептично висловився щодо участі Європи в мирних переговорах. Але перед цим було інтерв’ю президента Зеленського CBS News, в якому він, розмірковуючи про те, хто може представляти Європу на переговорах про мир в Україні, згадав «формат із трьох країн»: «Ці три країни – це Велика Британія, Франція та Німеччина. Ці три країни, на мою думку, можуть виступити в ролі переговірників». Правда, в ролі потенційних переговорників президент згадав також і північні країни, і Туреччину. В даному випадку зафіксуємо певні розбіжності в позиціях Буданова і Зеленського щодо формату участі Європи в мирних переговорах. Випадково це, чи ні, не знаю, просто відзначаю цей факт. Друга цікава теза - про одну людину, яка має представляти Європу в переговорах. А як ця теза працює в реальних переговорах між США, Росією і Україною? Хто представляє США в переговорах з Росією і Україною? Відповідь знають всі, хто стежить за мирними переговорами – Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Зверніть увагу – не один, а двоє. Хто представляє в переговорах Росію? Всі згадають про Володимира Мединського. Але треба розуміти дві обставини. По-перше, Мединський є лише символічним і суто пропагандистським представником РФ в мирних переговорах. По-друге, для Кремля реальними і головними переговорами є перемовини з США, а не з Україною. І в цих переговорах з боку Росії ми знов бачимо тандем – Кирилл Дмитрієв і Юрій Ушаков».
Що ж стосується нашої з вами держави, то тут, на переконання експерта, ситуація склалася «ще більш цікава»: «Колись з боку України був один головний переговорник – Андрій Єрмак. А от після його відставки в переговорах з США з’явився цілий квартет – Рустем Умєров, Кирило Буданов, Сергій Кислиця, Давид Арахамія. Офіційним керівником української делегації на мирних переговорах є Рустем Умєров. А от в якості неофіційного лідера переговорного процесу з боку України багато хто сприймає саме Кирила Буданова. І тому можна зробити висновок, що з боку України Зеленський веде переговори з США і РФ через Умєрова і Буданова. І знов ми бачимо тандем, вже з боку України. От такий парадокс. Нібито дуже логічна теза, що в переговорах з боку кожної сторони має бути один головний переговорник. А на практиці ми бачимо з усіх трьох сторін переговорні тандеми».
На переконання Володимира Фесенка, насправді, коли йдеться про одного представника від Європи на мирних перемовинах, то вірогідно маються на увазі контакти на вищому рівні. Але такі переговори якщо і відбудуться, прогнозує політолог, то не найближчим часом, і, скоріше за все, лише на фінальному етапі мирного процесу, а до того комунікаціями займатимуться уповноважені представники і, як свідчить практика, це може бути не одна людина.
Водночас доктор політичних наук, експерт аналітичного центру «Обʼєднана Україна» Ігор Петренко робить наступний акцент: «Українська далекобійність дістає російський тил практично на всю глибину, безпечних доріг для окупанта на півдні та сході майже не залишилося, а в Криму вже фіксують перебої з пальним. Диво стало методом. Найкраще це видно по нафті. За п’ять місяців 2026 року Сили оборони уразили 15 російських нафтопереробних заводів. І це не окремі акції, а кампанія: лише за травень Bloomberg нарахував щонайменше 16 ударів саме по НПЗ і близько 30 по нафтовій інфраструктурі загалом – більше, ніж за будь-який місяць від початку повномасштабної війни. Під удар потрапили вісім із десяти найбільших заводів країни, а переробка просіла до мінімуму за шістнадцять років. Реакцію Кремля можна читати як зведення власних втрат. З квітня діє заборона на експорт бензину, з 1 червня – заборона вивозити авіаційне пальне до кінця листопада. Країна, яку звикли називати «бензоколонкою», поступово втрачає здатність продавати власне пальне і керує галуззю в ручному режимі. У цьому й уся різниця: бюрократичну заборону можна обійти, згорілий резервуар указом не відновиш. Економіка йде в ту саму стіну. За перший квартал 2026 року дефіцит федерального бюджету Росії сягнув 4,58 трильйона рублів – за три місяці він перевищив те, що Москва закладала на весь рік. Нафтогазові доходи впали майже наполовину рік до року. Це не наслідок чужого везіння, а результат рукотворного тиску – військового, економічного, санкційного. Звідси висновок, який стосується нас прямо. Тиск працює не тому, що ефектний, а тому, що накопичується».
Саме далекобійний тиск офіційного Києва, переконаний експерт, а не зовнішні фактори чи то пак так звані жести жести доброї волі, приводить Росію до перемовного столу. І кожен, хто наразі пропонує знизити рівень цього тиску, резюмує Ігор Петренко, насправді пропонує не закінчити війну, а продовжити її.
Принагідно зауважимо, що прохання до України не атакувати об’єкти нафтової та енергетичної інфраструктури в Росії висували міжнародні партнери, передусім Сполучені Штати Америки. Ці заклики лунали на різних рівнях, проте керівництво нашої держави відхилило їх, обґрунтовуючи це національними інтересами та триваючими атаками РФ по Україні, передусім по цивільному населенню та інфраструктурі.