Другий раунд переговорів щодо мирного врегулювання в Абу-Дабі, запланований на 1 лютого, переноситься на кілька днів і може пройти за участі американської делегації, яка раніше не планувалася. Вельми показово, що дане рішення було ухвалено після зустрічі американської сторони з путінським спецпредставником Кирилом Дмитрієвим. Детальніше про те, яку таємну гру проводить Кремль – далі в матеріалі ForUA.
Про те, що другий раунд перемовин про припинення російсько-української війни пройде в Абу-Дабі 4-5 лютого, а не 1 лютого, як передбачалося раніше, першим повідомив у неділю, власне у день запланованих переговорів, президент Володимир Зеленський. Не вдаючись у деталі, нинішній господар Банкової у соцмережі Х між тим назвав майбутні контакти «трьохсторонніми», незважаючи на озвучені раніше роз’яснення Білого дому, що в ході другого раунду перемовин в Абу-Дабі Вашингтон, мовляв, має намір надати Києву та Москві можливість поспілкуватися віч-на-віч, без американського посередництва.
Невдовзі після заяви Зеленського про перенесення перемовин повідомила також і газета The New York Times (NYT). «Незрозуміло, чому останній раунд переговорів, які очікувалися в неділю, відклали на кілька днів, але зміщення термінів і повернення до тристороннього формату могло бути прийняте в останній момент, після візиту до США спецпредставника президента Росії Кирила Дмитрієва, який відбувся 31 січня. У цих переговорах з американської сторони брали участь спецпосланець Стів Віткофф, президентський зять Джаред Кушнер, міністр фінансів США Скотт Бессент, а також старший радник Білого дому Джош Грюнбаум», - принагідно зауважує NYT.
«Ми натхненні цією зустріччю і тим, що Росія дійсно працює над встановленням миру в Україні, та вдячні за важливу роль президента Трампа у прагненні до міцного миру», — написав у соцмережі Х Віткофф за підсумками зустрічі з Дмитрієвим. А ось безпосередньо перед зустріччю з кремлівською маріонеткою у своєму виступі на засіданні президентського кабінету в Білому домі пан Віткофф наголосив на «величезному прогресі», досягнутому під час першого раунду переговорів в Абу-Дабі наприкінці січня: «Між сторонами відбувається дуже багато хороших речей в обговоренні угоди щодо територій. Угода щодо протоколів безпеки практично готова, угода про процвітання України після завершення конфлікту практично узгоджена. Взагалі – мирна угода буде укладена незабаром».
«Конструктивна зустріч із американською делегацією з мирного врегулювання. Крім того, продуктивні дискусії в рамках американсько-російської робочої групи з економіки», - таке реноме свого американського бліц-вояжу дав у соцмережах Дмитрієв.
Як пише Axios, ймовірно, що саме в ході переговорів по лінії Віткофф-Дмитрієв у Флориді і могло бути прийняте рішення зберегти відданість тристоронньому формату (Київ-Вашингтон-Москва), від якого американська сторона відмовилася всього кілька днів тому. Зокрема, держсекретар США Марко Рубіо заявляв наступне: «Між сторонами конфлікту все ще є неузгодженні питання, але щонайменше ми змогли звузити низку проблем до однієї центральної, і вона, очевидно, дуже складна. В цій непростій ситуації американська сторона може підключитися до переговорів в Абу-Дабі дещо згодом».
Очевидно, що говорячи про центральну проблему, пан Рубіо мав на увазі глухий кут довкола територіального питання. Це підтвердив під час нещодавнього онлайн-спілкування з журналістами і президент Зеленський: «Україна не готова до компромісів, які ведуть до порушення територіальної цілісності, ми не віддамо росіянам Донбас та ЗАЕС без бою. Найменш проблемний варіант – це формула «стоїмо, де стоїмо». Але загалом такі складні питання вирішуються на рівні лідерів».
Кремлівські радари миттєво вловили сигнал з Банкової і путінський помічник Ушаков, а згодом і речник російського диктатора Пєсков повідомили, що місцем проведення такої гіпотетичної зустрічі на рівні лідерів могла б стати столиця країни-агресорки. Цілком закономірно ця «креативна» ідея не влаштувала Зеленського, який зробив контрпропозицію зустрітися з Путіним у Києві, що для агресора виглядає як політичне самогубство. Одним словом, тут ми стали свідками пустопорожнього міні-марафону, який апріорі не міг мати практичного продовження.
Тим часом, розкриваючи підґрунтя української позиції перед другим раундом переговорів в Абу-Дабі, газета The Washington Post пише про те, що Київ «залізно наполягає» аби гіпотетичним територіальним поступкам передувало підписання гарантій безпеки з боку США. Водночас, як зазначають джерела видання, Білий дім наполягає на зворотній послідовності дій. «Ситуація нагадує логічний парадокс, пов’язаний з появою курки та яйця», - зазначає The Washington Post. Один із співрозмовників газети підтвердив, що Сполучені Штати відмовляються підписувати гарантії безпеки України, допоки не узгодять питання територій.
У ситуації, що склалася, як зауважує Reuters, вкрай важливою умовою продовження мирних перемовин у форматі Абу-Дабі стає збереження атмосфери готовності до спільної роботи незалежно від темпів її просування. Як ознаку цього агентство назвало згоду країни-агресорки зголоситися на так зване енергетичне перемир’я до 1 лютого включно. Як повідомила газета Financial Times з посиланням на українського представника, який брав участь у першому раунді переговорів, саме американська сторона запропонувала обом сторонам взяти паузу в ударах по об’єктах енергетики як крок до деескалації.
Між тим, попри ці, здавалося б позитивні дипломатичні жести сторін, експерти в питанні подальшої траєкторії процесу мирного врегулювання налаштовані вкрай скептично.
«Я з дитинства, скільки себе пам’ятаю, чув про «дух» переговорів від радянської пропаганди Пам’ятаєте: «дух Рейк’явіка», «дух Гельсінкі»? А ось сьогодні ми часто чуємо від росіян про «дух Анкориджа» (тут відбулася зустріч Трампа та Путіна face to face – Ред.). Видається, що для російської дипломатичної школи апеляція до «духу» зустрічі — це не просто вираз, а продуманий інструментальний метод, який виконує кілька важливих функцій у їхній зовнішній політиці. Ось як він працює, скажімо так, «під капотом». Напевно, почнемо з історичної традиції. Це вкорінена звичка «великої дипломатії» часів Холодної війни, яка підкреслює статус СРСР як рівного партнера США. Коли Путін використовує цей термін, він натякає, що все ще грає у «вищій лізі» і веде концептуальні розмови про долю світу. Також цей термін чудово заповнює вакуум за відсутності підписаних документів або досягнутих письмових домовленостей. Коли переговори закінчуються без підписання конкретних угод, Кремлю потрібно продемонструвати внутрішній та зовнішній аудиторії, що візит був успішним. У такому разі «дух» — ідеальна субстанція, яку неможливо перевірити фактами. Якщо немає договору, то є «дух взаєморозуміння», який дозволяє інтерпретувати результати як завгодно», - зауважує директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.
Разом із тим, вважає експерт, постійна апеляція рашистів до перемовного духу, це ще й дипломатична пастка для партнера.
«Кремль повсякчас посилається на «дух», щоб нав’язати опоненту певні моральні зобов’язання, яких немає на папері. І, врешті-решт, це може бути елементом психологічної компенсації. Апеляція до «духу» часто використовується тоді, коли позиції Росії об’єктивно слабшають. Коли неможливо домогтися реальних поступок, дипломати фокусуються на «духу конструктивного діалогу». Це дозволяє зберегти обличчя: мовляв, ми не відступили під тиском, а «досягли порозуміння в дусі взаємної поваги». Цікаво, що якщо радянські «духи» фіксували паритет із США, то нинішні лише намагаються замаскувати втрату контролю. Висновок простий — лупаємо цю скелю далі», - резюмує Ігор Семиволос.