В українській політиці уже склалася добра традиція: кожного політичного сезону "відправляти у відставку" уряд і "звільняти" Арсена Авакова.
При чому перше уже сім років як не є причиною для другого.
Двічі цю традицію підтвердив і президент Володимир Зеленський, коли його монобільшість призначала нові уряди якраз на початку осені і весни. І обидва рази з Аваковим.
Літо в нашій політиці зазвичай є одночасно і найбільш спокійним, і найбільш гарячим сезоном. Якихось значних подій особливо не видно, але всередині влади кипить, кажучи по-футбольному, трансферна робота. Державні керманичі шукають, хто і яку позицію у владі може посилити, а кому пора попрощатись із посадою.
Тож не дивно, що з початком літа кулуарами починають курсувати різні проекти переформатування влади: від оголошення дострокових виборів президента на День Незалежності до більш реалістичних сценаріїв зняття окремого міністра МВС чи й всього уряду.
Чи можлива зараз відставка Арсена Авакова, чи готовий президент Зеленський перезапустити восени весь уряд і що це може йому дати, розбиралась "Українська правда".
Прем'єр на час карантину: відставка чи оновлення уряду
За великим рахунком, прем’єр Денис Шмигаль і його уряд є ідеальним для Володимира Зеленського. Точніше – для тієї системи влади, яку він вибудував.
За умови, що саме президент де-факто є керівником виконавчої гілки влади, у кріслі прем’єра має бути людина, яка, по-перше, розіб’ється, але знайде спосіб виконати прохання Лідера, і по-друге, зуміє так організувати роботу уряду, щоб всі інші теж працювали не на свої амбіції, а на програму президента.
Така ситуація дає Зеленському досить високу керованість уряду, бо по суті ніхто в Кабміні не ладен сперечатись із президентом. І це не дивно у ситуації, коли найважливішим принципом кадрової політики є те, зумів ти сподобатись президенту чи ні.
У такої гіперлояльності є і зворотна сторона. Уряд Шмигаля, попри досить пристойний рівень багатьох із його членів, має всі шанси увійти в історію як один із найбільш "сірих", безамбітних, безініціативних і в медійному плані абсолютно відсутніх.
Коли будь-яка активність в медіа чи спроба робити якісь речі без погодження з Офісом президента сприймається на Банковій в штики, як спроба вести власну гру, то міністри від гріха подалі воліють просто робити те, що просять, і особливо не висуватись.
На фоні пандемії і карантину таку практику пояснювали тим, що у міністрів багато внутрішньої роботи, вони рятують країну і піднімають свої галузі. Але коли вся країна перейшла в "зелену зону", більшість складу уряду лишилась у "сірій".
Ідеальний приклад – міністр економіки Петрашко, чиє прізвище українці чули двічі: під час призначення, і в момент відставки.
На початку літа, так-сяк пройшовши перший шторм пандемії, уряд Шмигаля вийшов на етап, коли треба показувати програму економічного росту, шукати точки зростання, закривати корупційні ями.
Власне і сам Зеленський вимагає від міністрів перемог та швидких, осяжних результатів. Про це він відкрито говорив під час своєї пресконференції, коли відставку кількох міністрів так і пояснював – вони не витримували темп, надто повільно просувались.
Але президент не сказав, що намагання його Офісу керувати усіма процесами власне і породжує безініціативність та млявість уряду.
І саме тому, поки міністри чекають на відмашку з Банкової, ціни на їжу, на основні продукти, на газ і бензин ростуть, а рейтинги від перемог уряду – ні. Бо де вони, ці перемоги?
В цьому пошуку не лише лояльних, але й здатних показати результат людей команда Зеленського і зайшла у політичне літо.
Саме таким пошуком пояснюються кадрові зміни, які Кабмін Шмигаля пережив наприкінці травня.
Тоді міністрів інфраструктури Владислава Криклія, економіки Ігоря Петрашка і охорони здоров’я Максима Степанова Зеленський викликав в ОПУ і попросив написати заяви на звільнення.
Двоє перших тихо пішли і в нагороду зберегли "місце в команді". Степанов, який зібрав більше публічного негативу за провал вакцинації ніж міг переварити, спробував пручатися. Але негатив від нього уже почав переходити на Зеленського, тому зберегти посаду він просто не мав шансів. Після публічних випадів у бік президента, він втратив навіть примарні шанси десь прилаштуватись. Зеленський такого не прощає.
Цікавим є навіть не те, кого звільнили, як те, кого призначили на їхнє місце.
Якщо міністром економіки традиційно став фаворит Андрія Єрмака Олексій Любченко, якого дуже з натяжкою можна вважати "новим обличчям", то два інших призначення дуже показові.
По-перше, і Віктора Ляшка на главу МОЗ, і Олександра Кубракова в Мінінфраструктури усіма силами лобіював заступник глави ОПУ Кирило Тимошенко, у якого дуже тісні стосунки з обома міністрами.
По-друге, обидва призначення – це люди, вирощені до рівня топ-чиновників уже за часів Зеленського. Це свої професіонали, яких за деякими винятками не було в попередніх урядах.
"Не дивіться на ці призначення, як на якусь "групу Тимошенка" в уряді чи щось таке. Тут 99% міністрів дивляться тільки на одну людину – Зеленського. І слухають тільки його, незалежно від того, хто їх йому рекомендував", – переконує один із впливових членів уряду Шмигаля.
"Були певні запити в суспільстві, були точки напруги, і Зеленський їх зняв. До Степанова був гострий негатив через вакцинацію. Кубракова президент любить, бо той вміє швидко давати результат, а для Зе інфраструктура – дуже важлива тема. Про Любченка кажуть, що його готують на заміну Шмигалю, але всередині уряду цього взагалі не відчувається", – додає співрозмовник.
Спокійне в політичному плані літо має стати для нових міністрів часом для адаптації та медійної розкачки. Остання почалась буквально одразу.
Акурат з призначенням Ляшка збіглось відкриття центрів масової вакцинації по країні. І не важливо, що вакцина була закуплена ще за часів попередника, важливо, що люди бачать за нового міністра старт масової вакцинації.
Кубраков теж швидко освоївся і, скажімо, уже встиг разом з Аваковим засвітитись у темі про спільний з італійцями запуск швидкісних поїздів з Києва до Харкова, Львова і Одеси.
Така активізація зрозуміла – новим міністрам слід в прискореному темпі набути політичної ваги. Бо травневе точкове оновлення уряду не зняло найбільшу проблему: на четвертому поверсі ОПУ втомились від цього Кабміну.
"Я бачу якусь емоційну втому "першого" від всього Кабміну. На Банковій висить в повітрі, що восени треба уряд перезавантажити, тому що майже до всіх є питання. І до Лазебної, і до Тарана, і до Абрамовського і до решти", – пояснює один з топів Зе!команди.
"Наші нинішні заміни ніяк не означають, що восени не можуть спровокувати маленьку урядову кризу і зняти Кабмін. Це дуже навіть може бути", – додає один із членів КМУ.
Окрім розсинхрону Зеленського і Кабміну загалом, є ще одна річ, яка може підштовхнути президента до перезапуску уряду: відставка всього Кабміну є, може, найбільш реальним сценарієм для остаточного вирішення питання Арсена Авакова.
Восьмирічка Авакова: внутрішні справи Зе
"Арсена давно хочуть посунути, і поки що нічим воно не закінчилося. Розумієте, це неможливо зробити якось за спиною, він все знає. А якщо ти підеш у лобову проти Авакова – то він отримає право відповісти. А йому так само є чим відбиватися. Єдиний і чесний вихід: сісти і домовитись", – пояснює УП один з високопоставлених співрозмовників в оточенні президента.
Як показує практика двох останніх президентів і п’яти урядів, на відміну від інших міністрів і навіть прем’єрів, зняти главу МВС справді не так вже й просто.
По-перше, впродовж семи років він курує потужне силове відомство, завдяки чому у його розпорядженні знайдеться компромат на всі політичні сили країни.
По-друге, завдяки своєму досвіду Аваков вибудував серйозне лобі у парламенті. І мова йде не лише про частину групи "За майбутнє" чи деяких депутатів з "Довіри". У Авакова є симпатики в "Слузі народу", зберігаються старі приятельські відносини з "Батьківщиною".
Для них міністр внутрішніх справ залишився чи не єдиним "своїм", себто зрозумілим у нинішній владі. Навіть колишні вороги, на кшталт Петра Порошенка чи Юрія Бойка, публічно можуть критикувати Авакова, але бачать у ньому останній запобіжник, що їх не будуть "кончать по беспределу".
Ну і не варто забувати про "приватну армію" Авакова, як в деяких колах прийнято називати "Нацкорпус" Андрія Білецького. Можливо, Арсен Борисович і хотів би, щоб інші думали ніби він повністю контролює "Нацкорпус", але насправді це перебільшене твердження. Вплив міністра зводиться до хороших стосунків з Білецьким з часів створення полку "Азов".
Тож не дивно, що міністр внутрішніх справ дозволяє собі, скажімо, при всіх критикувати чергові санкції чи закон про олігархів на засіданнях РНБО.
Така поведінка відверто дратує нову команду. Крім того, медіний і електоральний негатив від Авакова поступово починає йти в мінус самому Зеленському.
Особливо це стосується справи про вбивство журналіста Павла Шеремета.
Акції прихильників обвинувачених на Банковій, постійні запитання Зеленському про достатність доказів, про його особисту відповідальність стають усе важчим тягарем.
І президент знову готовий до "красивих жестів", ладен уже ледь не сам вирішувати, хто винен, аби лише не втратити загальну симпатію.
Крім того, є й інший мотив усунути главу МВС. По суті, зараз його відомство є останнім центром влади, який напряму не контролюється президентом.
"У Зе є контроль над СБУ – це добре, але для роботи всередині країни Служба це не те. Поліцією ти можеш набагато більше. МВС – це такий зонд для колоноскопії, який можна застосувати до кого завгодно. Якщо ти контролюєш МВС, то можеш створювати і вирішувати проблеми для будь-кого. Тому це так важливо", – пояснює один із колишніх топів Зе!команди.
Тож не дивно, що в оточенні Зеленського є люди, готові активно працювати для отримання контролю над МВС. В першу чергу йдеться про голову ОПУ Андрія Єрмака.
"Пару місяців тому Єрмак доволі серйозно намагався придумати, як відправити Авакова у відставку. Кажуть, він навіть давав вказівки Татарову шукати кандидатів. А Тимошенко із Шефіром навпаки захищають Авакова", – розповідає УП один із дуже наближених до Зеленського чиновників.
"Насправді відсутність реальної кандидатури – головна причина, чому Зе зараз не робить різких рухів. Якби у нього був сильний кандидат – він би його уже розіграв", – вважає у свою чергу джерело, близьке до міністра внутрішніх справ.
Варіантів вирішення питання глави МВС лишається два: або мирно розійтись, або зняти весь чинний уряд, і загубити Авакова дорогою в новий.
"Якщо ситуація піде таким шляхом, то не думаю, що Аваков буде тягнути до того, щоб відставляли весь уряд. Поки він може впливати на ситуацію, сперечатися і переконувати Зеленського – то він буде працювати. А інакше сенсу немає" – переконує співрозмовник УП, наближений до Авакова.
В розмові з УП співрозмовники в керівництві ОП, уряду і "слуги народу" переконують, що поки ніхто не планує жодних рухів стосовно Авакова.
Але певний рух самого Зеленського став досить показовим.
На останній річній пресконференції президент несподівано зробив публічним факт свого листування з Яною Дугарь, яку слідчі Авакова обвинувачують у причетності до вбивства Павла Шеремета.
Інакше як привіт Арсену Борисовичу цю історію годі і розуміти. Питання лише в тому, чи це спроба Зеленського самоусунутись від негативу у цій резонансній справі, чи це і справді початок кінця його стосунків із Аваковим.