Вже у перший місяць свого президентства Володимир Зеленський заявив, що з 2020 року має розпочатися впровадження стандартів та процедур НАТО у діяльності ЗСУ і що ця робота "не повинна бути імітацією, а має стати реальними кроками реформування української армії відповідно до стандартів Північноатлантичного альянсу".
Дійсно, за нового президентства Україна продемонструвала достатньо непогану динаміку у впровадженні стандартів НАТО. Якщо у червні 2019 року ця цифра становила 196 стандартів та керівних документів, то у січні 2021-го — 292.
Також саме впродовж цього періоду вперше з початку впровадження стандартів НАТО в Україні з’явилася відповідна законодавча база, а сам процес впровадження став публічним.
Втім, є і проблеми. Тож спробуємо розібратися, з якими викликами та перешкодами зіштовхується процес впровадження стандартів НАТО за час перебування шостого президента на посаді.
Що таке "стандарти НАТО"?
Однією з проблем є брак розуміння, що насправді потрібно кваліфікувати як власне стандарти НАТО, а що є нормами, принципами та практиками Альянсу.
Різна інтерпретація ускладнює уніфіковану оцінку процесу впровадження стандартів.
"Стандарти НАТО" залишаються в Україні політичною метафорою, а заяви про перехід на такі стандарти класифікуються як доказ наявної політичної волі зближуватися з Альянсом.
Відповідно, заяви про неможливість переходу на такі стандарти подаються як небажання зближення з НАТО.
Подібні узагальнення власне стандартів та норм і практик стали настільки частими, що представники Міністерства оборони у своїй комунікації на тему стандартизації вимушені уточнювати: "стандарти НАТО в їх класичному розумінні".
Представники Альянсу натомість стверджують, що термін "стандарти НАТО", попри його часту вживаність не лише в українських медіа, але й в українських офіційних документах, сам по собі не є достатньо коректним. Відтак, всіляко заохочують уникати його в офіційних документах.
Так чи інакше, у "класичному" розумінні під стандартами НАТО варто розуміти набір нормативних документів зі стандартизації, які варто розділити передусім на дві ключові групи:
Союзні стандарти або союзні публікації та стандарти окремих держав-членів НАТО. Це внутрішні документи Альянсу, які встановлюють сам стандарт, призначений для безпосереднього застосування органами військового управління країн-учасниць НАТО, конкретними організаціями та підрозділами.
Угоди зі стандартизації та рекомендації зі стандартизації. Угоди зі стандартизації підтверджують згоду держав, що їх ратифікували, впроваджувати певний стандарт (повністю чи частково, із застереженнями чи без) з метою досягнення вимог взаємосумісності.
При цьому Угода зі стандартизації може охоплювати один або декілька стандартів, саме тому стандартів НАТО існує близько 2000, а угод — близько 1200.
Однак варто виокремити й інші норми, практики та принципи, які часто теж зараховують до стандартів НАТО, а саме:
- забезпечення прозорості під час ухвалення управлінських рішень на всіх рівнях;
- підвищення ефективності наявних антикорупційних органів;
- впровадження процесу оборонного планування у сфері оборони відповідно до євроатлантичних принципів і підходів;
- гендерна політика.
Отже, якщо у випадку із впровадженням стандартів НАТО ми передусім говоримо про військову взаємосумісність, то у випадку із переходом України на норми та принципи Альянсу ми можемо говорити про політичну взаємосумісність України та Альянсу, на важливості якої досить чітко наголошують представники НАТО.
Україна як Австрія
Вже у перший місяць перебування Володимира Зеленського на президентській посаді, у червні 2019 року, Верховна рада ухвалила закон, яким військові стандарти було відділено від національних та чітко визначено відповідні терміни: "військова стандартизація", "військовий стандарт", "стандарт НАТО" тощо.
У цьому ж документі Міністерство оборони було визначено як інституцію, надалі відповідальну за нормативно-правове регулювання відносин, тобто за розробку необхідних документів, у сфері військової стандартизації.
Відтак, у визначені законом терміни, на початку 2020 року, в Україні нарешті з часу початку впровадження стандартів НАТО з’явилася законодавча база щодо цього процесу. Крім того, вперше було систематизовано та визначено механізм впровадження військових стандартів в Україні й розділено сфери відповідальності між суб’єктами стандартизації.
Ще одна позитивна зміна у процесі впровадження стандартів НАТО — звітування щодо впровадження стандартів НАТО стало публічним. Так, на сайті Міністерства оборони було створено відповідне вкладення, на якому щопівроку оприлюднюється інформація про стан впровадження стандартів Альянсу в Україні.
Наразі також ведуться роботи зі створення офіційного сайта органу військової стандартизації, на якому буде оприлюднюватися звіт про виконання Програми робіт з військової стандартизації (документ, який встановлює на три роки роботи з розробки військових стандартів та впровадження стандартів НАТО) та щорічний план перевірки військових стандартів.
Що стосується кількісних показників, то станом на січень 2021 року Україна сумарно запровадила 292 стандарти та керівні документи НАТО шляхом розроблення 317 національних документів (оперативних — 205, матеріальних — 86, адміністративних — 26).
У відсотковому співвідношенні Україна впровадила вже близько 19% угод зі стандартизації НАТО.
Для порівняння з державами-членами Альянсу, станом на початок 2021 року у Чорногорії запровадили всього близько 22% угод зі стандартизації НАТО, в Албанії — 29%, а Північна Македонія поки що навіть не вийшла на рівень 1%.
Що ж до держав-партнерів НАТО, то схожий з Україною показник має Австрія — 14% від загальної кількості. Ці дані свідчать про цілком пристойний поступ України у впровадженні стандартів НАТО, яка навіть не є членом Альянсу.
Серед конкретних та зрозумілих не лише фахівцям прикладів впровадження стандартів НАТО можна назвати впровадження операційних умовних позначок та кольорів, які використовуються при розробці графічних частин документів з оперативної та бойової підготовки НАТО.
Наразі синім кольором позначаються свої і дружні війська, червоним — вороги. Раніше усе було навпаки, що вносило елементи непорозуміння.
Також в Україні було впроваджено еквівалентний званням армій країн-членів НАТО перелік військових звань офіцерського та сержантського складу із запровадженням військового звання "бригадний генерал". Уніфіковано військову форму одягу, розширено її перелік для усіх можливих умов проходження військової служби.
Водночас Україна також опрацювала декілька десятків Доктрин, настанов та інших інструкцій із утримання, навчання і підготовки, логістичного забезпечення, планування та застосування військ.
П'ятірка для НАТО
Для впровадження необхідних реформ, які вже тривалий час є на порядку денному наших двосторонніх відносин з Альянсом, Україна взяла на себе зобов’язання схвалити 5 законів, своєрідний "євроатлантичний пакет".
Йдеться, зокрема, про Закон про оборонні закупівлі, Закон про розвідку, Закон про реформу СБУ, Закон про парламентський контроль щодо безпеки і оборони, Закон про поводження із державною таємницею та секретною інформацією.
Потребу схвалення цих законів у НАТО вже тривалий час повторювали як мантру, втім, зрушити ці питання з мертвої точки вдалося відносно нещодавно.
Так, закони про оборонні закупівлі та розвідку з боєм було ухвалено у липні та вересні 2020 року відповідно, однак говорити про суттєвий прогрес у цій сфері все ж не доводиться. Для належного функціонування та імплементації обох законів необхідно розробити підзаконні акти, чого досі не було зроблено повною мірою.
Втім, якщо у випадку із законом про розвідку відповідні відомства більш готові до реформування та розробки великої кількості підзаконних актів, то з оборонними закупівлями ситуація виглядає вкрай невтішною.
Водночас реформа оборонних закупівель тісно пов’язана з іншими реформами у секторі.
Йдеться і про створення системи гарантування якості оборонної продукції, що є усталеною практикою у демократичних державах, і про створення ефективних механізмів контролю за розподілом та використанням оборонних ресурсів, що є одним із важливих елементів демократичного та цивільного контролю над силами оборони, і про корпоратизацію "Укроборонпрому", яка створить умови для залучення інвестицій та початку роботи з іноземними компаніями, зокрема з країн НАТО.
Наразі ці реформи перебувають на початковій стадії або у підвішеному стані.
Лише нещодавно Україні вдалося зрушити з місця і законопроєкт про реформу СБУ, яка передбачає, зокрема, позбавлення органу неналежних функцій з розслідування економічних злочинів.
Однак процес також рухається непросто: після першого читання до законопроєкту було внесено кілька сотень поправок, які задля затягування часу навіть подавались не в електронному вигляді, а на папері.
Водночас експерти неоднозначно оцінюють першу редакцію законопроєкту, яка розширює повноваження служби та містить порушення прав людини.
Україні ще також належить реформувати систему охорони державної таємниці шляхом розробки закону "Про захист класифікованої інформації" (нова редакція закону "Про державну таємницю"). Закон про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення ефективної реалізації парламентського контролю було прийнято наприкінці 2020 року.
Ще один важливий елемент оборонної реформи, про які варто згадати у контексті відносин України з Альянсом – демократичний цивільний контроль за силами оборони.
Йдеться не лише про цивільного міністра оборони, існує необхідність вибудовування чіткої системи, яким чином громадянське суспільство, парламент та уряд контролюватимуть сили оборони згідно з найкращими практиками держав-членів НАТО.